Ієн Макьюен - Спокута

Брайоні, як вважалося; першого ж вечора попередньої підготовки вона попросила Брайоні підстригти їй нігті на правій руці, пояснюючи це тим, що не вміє тримати ножиці лівою рукою, і мама завжди робила це за неї. Нова товаришка була руда, веснянкувата, що одразу автоматично насторожило Брайоні. Але, на відміну від Лоли, Фіона була гучноголоса, весела, з ямочками на руках, а ще величезним бюстом — об'єктом дівочих глузувань: як сміялись дівчата, завдяки цій принаді не минути Фіоні одного дня стати старшою сестрою. Її рідні жили у Челсі. Однієї ночі вона зі свого ліжка прошепотіла, що її батько очікує на запрошення у військовий кабінет Черчилля. Та коли проголосили склад міністерства, його прізвища не виявилося незбіг, Фіона нічого не казала, тож Брайоні вирішила: краще не розпитувати. За ці перші місяці попередньої підготовки у Фіони і Брайоні було мало шансів з'ясувати, чи справді вони подобаються одна одній. Для них зручніше було припустити, що так і є — саме так вони й вчинили. Вони були одними з небагатьох, хто взагалі не мав медичної освіти. Більшість дівчат уже пройшла курси першої допомоги, уже побувала у волонтерських лавах і знала, що таке кров і трупи — або принаймні так стверджувала.

Але нелегко було плекати дружбу. Практикантки відпрацьовували свої зміни в палатах, три години на день у вільний час навчались і спали. Їхньою розкішшю була перерва між четвертою і п'ятою годиною, коли вони знімали з дерев'яних ґратчастих полиць свої мініатюрні коричневі чайники з вигравіюваними іменами й разом сідали у маленькій кімнаті відпочинку за межами відділення. Розмови були вимушені. Там чигала сестра, контролювати їх і забезпечувати пристойність. До того ж, щойно вони сідали, як на них нападала втома, важка, як три згорнуті ковдри. Одна дівчина заснула з чашкою і блюдцем у руках і обварила собі стегно — чудова нагода попрактикуватись у лікуванні опіків, сказала сестра Драммонд, з'явившись на зойки.

Та й сама Брайоні була непіддатливим матеріалом для дружби. У ті перші місяці вона часто думала, що її єдиний зв'язок з реальністю — це сестра Драммонд. Вона постійно з'являлася в кінці коридору, наближаючись із жахливою метою, або виринала за плечем Брайоні, шепочучи їй на вухо, що в ході попередньої підготовки вона не спромоглася звернути увагу на правильну процедуру купання і обтирання пацієнтів чоловічої статі: лише після другої зміни води треба намилити фланель і натерти спину, а рушника треба передавати пацієнту так, щоб він міг «обслужити себе». Стан Брайоні багато в чому залежав од того, як з нею тої чи іншої хвилини поводилася старша сестра. Вона відчувала холодок у животі, коли на неї падав погляд сестри Драммонд. Неможливо було дізнатися, чи правильно ти чиниш. Брайоні боялася її поганої оцінки. Похвала була нечувана. У кращому разі можна було сподіватися на байдужість.

У ті моменти, коли Брайоні лишалася сама, зазвичай в темряві, у хвилини перед засинанням, вона викликала у пам'яті спогади про примарне паралельне життя, в якому вона жила у Ґіртоні, читала твори Мільтона. Вона могла б зараз бути в тому коледжі, який скінчила її сестра, а не працювати медсестрою у шпиталі. Брайоні гадала, що долучається до війни. Насправді вона обмежила своє життя стосунками з жінкою на п'ятнадцять років старшою за неї, яка має над нею владу ще більшу, аніж мати над немовлям.

Таке обмеження, яке передусім означало позбавлення особистості, почалося за багато тижнів до того, як вона почула про сестру Драммонд. Першого ж дня попередньої підготовки, яка тривала два місяці, відбулося повчальне приниження Брайоні перед усім курсом. Ось як було. Вона пішла до сестри, щоб чемно зауважити: у неї на бейджику неправильний напис. Вона «Б. Талліс», а не «М. Талліс», як вказано на її прямокутній карточці.

Відповідь пролунала спокійно. «На бейджику все правильно. Ваше хрестильне ім'я мене не цікавить. А тепер сядьте, будь ласка, медсестро Талліс».

Інші дівчата посміялися б, якби наважилися, бо у них у всіх були однакові бейджики, але правильно відчули, що ліпше не треба. Це був час лекцій з гігієни і практики обтирання манекенів у натуральну величину: місіс Макінтош, леді Чейз і малюка Джорджа, чиї чемні порушення анатомічних ознак дозволяли сприймати його як дівчинку. Це був час адаптації до бездумного послуху, навчання носити судна стосами і пам'ятати головне правило: ніколи не ходити відділенням з порожніми руками. Фізичний дискомфорт дозволяв Брайоні менше думати. Високі крохмальні комірці натирали їй шию. Дюжину разів на день Брайоні мила руки пекучо-крижаною водою з лужним милом, обморожуючи шкіру. Взуття, яке їй довелося купувати за свої гроші, безбожно натирало пальці. Форма, як і взагалі будь-який однострій, розмивала особистість, знеособлювала і щодня вимагала уваги: прасувати, закріплювати очіпок, пригладжувати шви, чистити взуття, особливо стежити за підборами — у результаті інші проблеми потроху стиралися. За деякий час дівчата були готові почати під керівництвом сестри Драммонд практику в палатах (не можна було казати «по палатах»), підкоряючись графіку «від судна до супу», і їхнє колишнє життя стиралося. Голова порожніла, всі заперечення як вітром розвіювало, тож дівчат було легко переконати в абсолютному авторитеті старших сестер. Ніхто не опирався настановам, якими вона заповнювала їхні спорожнілі голови.

Це ніколи не озвучувалося, але організовано все було по-військовому. Міс Найтінґейл, яку ніколи не називали на ймення — Флоренс, досить довго пробула у Криму, щоб розуміти значення дисципліни, сильних і добре підготовлених військ. Тому, лежачи у темряві, слухаючи хропіння Фіони — та спала на спині,— Брайоні вже відчула, як від неї втікає паралельне життя, яке вона могла так легко уявити: і свою поїздку в Кембридж, і маленьку себе, яка так мріяла побачити Леона і Сесилію. Тепер ось її студентське життя, ці чотири роки, цей режим, який тисне, й у неї немає волі вирватися. Вона прирекла себе на життя, сповнене обмежень, строгих правил, послуху, догляду хворих і постійного страху перед неласкою. Вона була в групі практиканток, які щомісяця мінялися, і в неї немає індивідуальності поза цим бейджиком. Тут немає підручників, тут ніхто не позбувається сну через інтелектуальні «ізми». Вона мила й подавала судна, мила і натирала підлогу, варила какао і бульйон, прислужувала — і була позбавлена самоаналізу. Слухаючи практиканток другого курсу, вона знала, що в майбутньому прийде задоволення від власної вправності. Останнім часом їй доручали міряти під наглядом пульс і температуру і заносити показники до діаграми. Щодо медичних умінь, Брайоні вже навчилася впорскувати генціанвіолет хворим на лишай, змазувати порізи емульсією