Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

28. Стефані виводять на чисту воду

Але Стефані найменше думала про те, щоб якось упорядкувати своє життя і зберегти вірність Ковпервудові. Не судіть її занадто строго. Нестійке, захопливе створіння, яскраво виражена артистична особистість, вона росла майже без нагляду в родині, яка не могла ні належним чином спрямувати, ні виховати її. Френк дуже подобався Стефані своєю енергією та силою свого характеру. Але Форбс Герні подобався їй також, точніше — його якийсь поетичний ореол. При кожній новій зустрічі Стефані з цікавістю придивлялася до цього юнака. Він був сором’язливий, замкнутий, цурався її, але вона вирішила розбити цей лід. Акторка бачила, що цей молодик — боязкий, незаможний, самотній, і це будило в ній чисто жіночу потребу піклуватися про нього.

Мети своєї вона досягла без труда. Якось увечері Стефані та Форбс Герні сиділи на борту легкої маленької яхти Блісса Бриджа і, притулившись до щогли, милувалися сріблястою місячною доріжкою за кормою. Вся інша компанія гаяла вечір унизу, в каюті. На палубу долинали вибухи сміху, веселі крики, спів. Усі друзі Стефані вже помітили, що вона захопилася Форбсом Герні. Його вважали чарівним, її — норовливою, і було вирішено не перешкоджати їм, хоча, безперечно, не обійшлося і без жартів на їхню адресу. Форбс Герні був наївний і недосвідчений, коли ­йшлося про любовні пригоди. Щастя само йшло йому в руки, але молодик не знав, як його взяти. Він розповідав Стефані про своє дитинство, що минуло серед пшеничних ланів північного заходу, про те, як його родина виїхала з Огайо, коли йому було всього три роки, і як із малих літ він пізнав важку працю хлібороба. Не раз, залишивши плуг у борозні, хлопець відходив убік і, стоячи під деревом, то фіксував думки та почуття, що нахлинули на нього, в простих, природних віршах, то, стежачи за польотом птахів, мріяв, як поїде в Чикаґо і піде вчитися в коледж.

Стефані слухала, спрямувавши на нього задумливий погляд, в місячному світлі її шкіра здавалася бронзовою, а чорне волосся відливало синювато-сталевим блиском. Форбс Герні аж ніяк не був нечутливим до краси. Зібравшись врешті-решт із духом, він наважився торкнутися її руки, що не раз обвивала шию Ноулза, Кросса та Ковпервуда. Стефані затремтіла. Цей хлопчик був такий чарівний... Вона дивилася на його світле, хвилясте волосся, відкрите юнацьке обличчя, і той здавався їй молодим грецьким богом. Акторка сиділа нерухомо, завмерши в очікуванні.

— Якби я міг сказати вам, що зараз відчуваю, — пробурмотів, урешті, Форбс Герні тремтячим від хвилювання голосом.

Пальчики Стефані лягли на його руку.

— Ви — красунчик, Форбсе, — прошепотіла вона.

Парубок зрозумів, що його не відкинуть. Радість затопила юнака. Він тихенько погладив руку Стефані, потім несміливо обійняв її за талію. Панночка сиділа в напів­оберті до нього, мрійливо закинувши голову, і Форбс осмілів, торкнувся губами смаглявої щоки акторки. Голівка Стефані без зволікання схилилася до нього на плече, і Герні захоплено зашепотів їй на вухо перше, що спало йому на гадку: яка вона божественно гарна, яка дивна та неповторна! З точки зору Стефані все це могло мати тільки один результат. Невеликого заохочення з її боку виявилося досить, щоб Форбс прийшов до неї додому. Там вона повела його нагору, в маленьку вітальню, показати свої книги, грала йому та співала. Опинившись, нарешті, в його обіймах, акторка допомогла гостеві здолати сором’язливість. Герні зрозумів, що вона досвідченіша, ніж він припускав...

Ковпервуда в ці дні з головою поглинули пристрої потужних силових станцій, встановлення гігантських парових двигунів, розробка тарифних ставок заробітної плати для своїх робітників, котрих налічувалося тепер на його підприємствах понад дві тисячі і котрі погрожували страйком. А ще доводилося займатися зміцненням склепінь і обладнанням тунелю на Ла-Саль-стрит, прокладанням нової петлі вулицями Ла-Саль, Мунро, Дірборн і Рендолф і випуском акцій своїх нових підприємств. Однак непрохана думка часом закрадалася в його голову: «А де зараз Стефані, що вона робить?» Час від часу вона призначала йому побачення. Френк зауважив, що відтоді як він дозволив собі якось, скориставшись відвертістю Стефані, дорікнути їй за легковажність і надто невпорядкований спосіб життя, йому доводилося все рідше чути про Ґарднера Ноулза, Лейна Кросса та Форбса Герні і все частіше — про Джорджію Тімберлейк і Етель Такермен. Що означає така раптова схильність до таємниць? Одного разу, втім, Стефані зронила кілька слів про Форбса Герні: йому так погано живеться, бідоласі, і костюм у нього, на жаль, міг би бути кращим. Сама ж Стефані завдяки щедрості Ковпервуда красувалася в запаморочливих сукнях. Вона без сорому брала у нього стільки, скільки їй потрібно, щоб одягнутися на свій смак.

— Чому ти не пришлеш його до мене? — спитав Френк. — Я підшукаю йому якесь заняття.

Вигадати для пана Герні місце, де можна було б стежити за кожним його кроком, здалося Ковпервудові дуже непоганою ідеєю. Однак Форбс Герні не скористався цією великодушною пропозицією, а Стефані більше жодного разу не затиналася про його важке становище. Якось Френк дав Стефані двісті доларів і незабаром після цього зустрів її на Вашинґтон-стрит у супроводі Форбса Герні. Молодик, блідий і таємничий, був, як не дивно, одягнений блискуче. Ковпервуд помітив у нього в краватці шпильку, яку бачив раніше у Стефані. Втім, вона нітрохи не збентежилася цією зустріччю. Минуло ще кілька днів, і Стефані обмовилася, що Лейн Кросс, їдучи на літо в Нью-Гемпшир, запропонував їй користуватися його студією. Френк вирішив узяти цю студію під нагляд.

Серед службовців Френка був такий собі Френсіс Кеннеді, доволі честолюбний молодик, котрий працював колись репортером у газеті. Кеннеді надрукував в одному з недільних чисел «Інкваєрера» доволі непогану статтю про плани Ковпервуда, водночас охарактеризувавши і його самого як людину непересічну. Стаття сподобалася Френку, і коли журналіст якось з’явився до нього і сказав, що репортерська робота йому набридла і він не проти спробувати свої сили в галузі міського залізничного транспорту, Ковпервуд вирішив скористатися послугами цього метикуватого хлопця.

— Можу запропонувати вам на перших порах місце секретаря, — люб’язно сказав він. — У мене є для вас два-три особливих доручення. Якщо ви з ними впораєтеся, підшукаю вам щось цікавіше.

Кеннеді ще недовго працював у Френка, коли той сказав йому одного разу:

— Послухайте, Френсісе, ви у вашому газетному світі чули колись