Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

Пане професоре, - швидко промовив він, - чи не міг би я віддати цього щоденника містерові Мелфою, якщо дозволите?

- Звичайно, Гаррі, - спокійно відповів Дамблдор. - Тільки швиденько. Не забувай про бенкет.

Гаррі схопив щоденник і вискочив з кабінету. Він чув, як десь за поворотом зойкає бідолашний Добі. Мерщій, не знаючи, чи спрацює його план, Гаррі скинув один черевик, стягнув з ноги мокру, вкриту слизом шкарпетку, запхав у неї щоденника і побіг темним коридором.

Наздогнав їх угорі на сходах.

- Містере Мелфою, - засапано сказав він, - я щось для вас маю.

І він подав Луціусу Мелфою брудну шкарпетку.

- Що це за?..

Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її, і розлючено перевів погляд на Гаррі:

- Ти колись закінчиш так само, як твої батьки, - сказав він неголосно. - Ті придурки теж завжди лізли не в свої справи.

Він повернувся, щоб іти далі:

- Пішли, Добі. Я кому сказав - пішли!

Але Добі не рухався. Він тримав у руках бридку, липку шкарпетку і дивився на неї, як на найкоштовніший скарб.

- Господар дав Добі шкарпетку, - здивовано вимовив ельф. - Господар дав її Добі.

- Що таке? - гаркнув містер Мелфой. - Що ти верзеш?

- Добі отримав шкарпетку! - не вірив своєму щастю домовик. - Господар викинув, Добі зловив і тепер... Добі вільний!

Луціус Мелфой застигло дивився на Добі. Тоді кинувся до Гаррі.

- Хлопче, я через тебе втратив слугу!

Але Добі крикнув:

- Ні, ви не зашкодите Гаррі Поттерові!

Щось гучно ляснуло, і містера Мелфоя відкинуло назад. Він покотився сходами додолу, перелітаючи по три сходинки зразу, і гепнувся десь там унизу, немов лантух. Розлючено підвівся і вихопив чарівну паличку. Але Добі загрозливо підняв свого довжелезного пальця.

- Ви негайно заберетеся звідси! - гнівно звелів він. - Ви не торкнетеся Гаррі Поттера. Забирайтеся негайно!

Луціус Мелфой не мав вибору. Востаннє люто глянувши на них, він загорнувся в мантію і вибіг.

- Гаррі Поттер звільнив Добі! - пронизливо заверещав ельф, дивлячись на Гаррі, а місячне сяйво з вікна відбивалося в його круглих очах. - Гаррі Поттер відпустив Добі на волю!..

- Це все, що я зміг, Добі! - усміхнувся Гаррі. - Але обіцяй: ти більше ніколи не будеш рятувати мені життя.

Бридке буре обличчя ельфа раптом засвітилося широкою усмішкою.

- Маю одне запитання, Добі, - сказав Гаррі, поки ельф тремтячими руками натягав на себе шкарпетку. - Ти мені казав, що моя небезпека не пов'язана з Тим-Кого-Не-Можна-Називати. Пам'ятаєш?

- То ж був ключ до розгадки, паничу, - пояснив Добі, здивовано вирячивши очі, ніби це було очевидним. - Добі вам натякнув. Адже лорда Темряви, до того, як він змінив своє ім'я, можна було вільно називати, розумієте?

- Справді, - невпевнено погодився Гаррі. - Що ж, я, мабуть, піду. Внизу бенкет... та й моя приятелька Герміона вже, напевно, прокинулась.

Добі обхопив Гаррі руками за пояс і пригорнувся до нього.

- Гаррі Поттер ще кращий, ніж Добі думав! - заридав він. - Прощавайте, Гаррі Поттере!

Знову щось гучно ляснуло - і Добі щез.

*

Гаррі вже бував на кількох бенкетах у Гоґвортсі, але такого ще не бачив. Усі були в піжамах, і святкування тривало цілу ніч. Гаррі не знав, що було найкращою миттю бенкету: чи та, коли Герміона підбігла до нього з вигуками: «Ти розгадав! Ти розгадав!»; чи та, коли від гафелпафського столу до нього підійшов Джастін, щоб потиснути руку, і довго вибачався за всі підозри; чи та, коли о пів на третю ночі з'явився Геґрід і так щиро поплескав Гаррі й Рона по плечах, що вони увіткнулися носами в тарілки з бісквітами; чи та, коли з'ясувалося, що завдяки чотирьохстам очкам, які отримали Гаррі й Рон, Ґрифіндор другий рік поспіль завоював кубок гуртожитків; чи та, коли професорка Макґонеґел оголосила, що іспити відмінено («Ой, ні!» - вигукнула Герміона); чи та, коли Дамблдор повідомив, що професор Локарт, на жаль, не зможе повернутися до школи, бо мусить трохи підлікувати свою пам'ять (почувши цю новину, разом з учнями радісно закричало й чималенько вчителів).

- А шкода, - зітхнув Рон, наминаючи пампушку з джемом. - Він якраз починав мені подобатись.

*

Решта літнього семестру запам'яталася яскравим сонячним сяйвом. Гоґвортс повернувся до звичного розпорядку, якщо не рахувати кількох невеличких змін: були скасовані лекції із захисту від темних мистецтв («Ми вже й так випробували це все на практиці!» - утішав Рон невдоволену Герміону), а Луціуса Мелфоя позбавили членства в Раді опікунів школи. Драко більше не ходив по школі з таким виглядом, ніби увесь Гоґвортс належить тільки йому. Навпаки - він був тепер похмурий і насуплений. А от Джіні Візлі знову щасливо усміхалася.

Швидко минав час, і ось уже пора їхати додому на «Гоґвортському експресі». Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні зайняли ціле купе. Вони сповна скористалися останніми кількома годинами перед початком літніх канікул, коли їм ще можна було чарувати. Грали у вибухові карти, запускали рештки останніх Фредових і Джорджевих феєрверків від Флібустьєра і роззброювали одне одного з допомогою заклять. У Гаррі це виходило чи не найкраще.

Поїзд уже підходив до вокзалу Кінґс-Крос, коли Гаррі щось пригадав:

- Джіні, а що робив Персі, коли ти його побачила, і він просив, щоб ти нікому не розповідала?

- А-а, це! - захихотіла Джіні. - Ну, Персі має дівчину.

Стос книжок випав у Фреда з рук просто на голову Джорджеві.

- Що-що?

- Це та староста з Рейвенклову Пенелопа Клір-вотер, - пояснила Джіні: - Ще торік улітку він усе писав їй листи. Таємно зустрічався з нею в школі. Якось я забігла в порожній клас, а вони там цілуються. Тому він і був такий засмучений, коли на неї... ну, ви знаєте... напали. Але ж ви не будете його дражнити, правда? - стурбовано додала вона.

- Ми?.. Нам би й у голову таке не прийшло! - аж засяяв Фред.

- Звичайно, ні! - вишкірився Джордж.

«Гоґвортський експрес» уповільнив хід і зрештою зупинився.

Гаррі дістав перо, аркуш пергаменту й повернувся до Рона з Герміоною.

- Це називають телефонним номером, - сказав він Ронові, двічі написавши номер. Тоді розірвав аркуш навпіл і дав кожному по половинці. - Минулого літа я розповів твоєму татові, як користуватися телефоном, він тобі пояснить. Подзвоніть мені, коли я буду в Дурслів,