Генрік Ібсен - Ляльковий дім

що батькові тоді повернуть право носити мундир. Я зажадаю цього як єдиної нагороди для себе.

Грегерс. Невже це за мундиром він так?…

Яльмар. Так, він найбільше думає й журиться за ним. Ти не можеш собі уявити, як мені боляче за нього. Кожного разу, коли у нас буває невеличке сімейне свято — день нашого одруження з Гіною чи щось інше, — старий з'являється у своєму офіцерському мундирі минулих щасливих часів. Але тільки хто застукає у двері, він кидається до себе чимдуж, — він же не сміє з'являтися в цьому вбранні перед сторонніми. Як ото синівському серцю бачити таку ганьбу!

Грегерс. А протягом якого часу ти думаєш закінчити свій винахід?

Яльмар. Ну, Господи Боже мій, про такі подробиці, як час, хіба можна питати! Винахід — це така річ, що тут сам собі не хазяїн. Тут багато що залежить від настрою… натхнення… І майже неможливо заздалегідь розрахувати час.

Грегерс. Але все-таки справа ж посувається?

Яльмар. Звичайно, посувається. Я кожного божого дня пораюсь біля цього винаходу; він мене всього захопив. Кожного дня, тільки-но пообідаю, замикаюся в нашій кімнаті, щоб на дозвіллі поринути в думки. Але тільки не треба підганяти мене. З цього користі не буде… Так і Реллінг каже.

Грегерс. А тобі не здається, що всі ці витівки на горищі відволікають тебе, розвіюють твої думки?

Яльмар. Ні, ні, навпаки. І не кажи. Не можу ж я вічно сушити собі голову, та ще над такими найскладнішими проблемами? Мені потрібно чимось заповнювати проміжки, коли я очікую настрою і натхнення. А воно вже як прийде — то прийде.

Грегерс. Любий Яльмаре, мені здається, і в тобі є щось спільне з дикою качкою.

Яльмар. З дикою качкою? Що ти хочеш сказати?

Грегерс. Ти пірнув на дно і заплутався у водоростях, у баговинні.

Яльмар. Ти, певно, натякаєш на той майже смертельний постріл, який перебив крила батькові… та й мені?

Грегерс. Не цілком так. Я не хочу сказати, що ти покалічений, але ти загруз у гнилому болоті, Яльмаре. Заразився міазмами і пірнув на дно, щоб померти серед мороку.

Яльмар. Я? Померти серед мороку! Ні, знаєш, Грегерсе, облиш ці розмови.

Грегерс. Заспокойся. Я постараюся витягти тебе на поверхню. І я, бачиш, знайшов собі мету життя — з учорашнього дня.

Яльмар. Дуже можливо. Але тільки мені ти вже дай спокій. Можу тебе запевнити, що — коли, звичайно, не брати до уваги моєї легко пояснюваної душевної меланхолії — я цілком щасливий, наскільки лише може бажати людина.

Грегерс. Це тобі здається, тому що ти заражений міазмами.

Яльмар. Ні, любий Грегерсе, годі тобі базікати про міазми та про заразу. Я зовсім не звик до таких розмов. Від домашніх я ніколи не чую нічого такого неприємного.

Грегерс. Ще б пак! Цьому можна повірити.

Яльмар. Так, бо мені це шкодить. І ніяких болотних міазмів тут нема. Не розкішно живе бідний фотограф… скромна його доля… Але я винахідник і годую сім'ю. Це й підтримує мене і підносить над моєю скромною долею… А! Ось і сніданок!

Гіна і Гедвіг несуть пляшки з пивом, графинчик з горілкою, склянки та ін. У цей час з вхідних дверей з'являються Мольвік і Реллінг, обоє без капелюхів і без пальт. Мольвік у чорному.

Гіна (ставить пляшки на стіл). Ці двоє, звичайно, не запізняться.

Реллінг. Мольвік зачув запах вінегрету, — його й не втримати. Ще раз здрастуйте, фру Екдаль.

Яльмар. Грегерсе, дозволь тобі відрекомендувати кандидата Мольвіка. А це лікар… та Реллінга ти ж знаєш?

Грегерс. Трошки.

Реллінг. Е, та це пан Верле молодший. Так, ми з вами погиркалися трошки там, на заводі в Гірській долині. Ви, здається, щойно переїхали сюди?

Грегерс. Сьогодні вранці.

Реллінг. А під вами живемо ми з Мольвіком, так що вам недалеко ходити по лікаря і по пастора, якщо буде потреба.

Грегерс. Дякую. Це може-таки статися. Вчора нас сиділо за столом тринадцятеро.

Яльмар. Ах, знову ти з неприємностями!

Реллінг. Тобі нема чого хвилюватися, Екдалю, тебе це не торкається.

Яльмар. Дуже б хотів цього, заради сім'ї… Ну давайте-но сядемо, будемо їсти, пити і веселитися.

Грегерс. Ми хіба не зачекаємо на твого батька?

Яльмар. Ні, він велів подати собі потім до його кімнати. Сідайте ж!

Чоловіки сідають за стіл, їдять і п'ють.

Гіна і Гедвіг входять і виходять, прислуговуючи.

Реллінг. Вчора Мольвік страх як розгулявся, фру Екдаль.

Гіна. Он як? Вчора знову?

Реллінг. Ви не чули, коли я привів його додому вночі?

Гіна. Ні, щось не чула.

Реллінг. І добре. А то він просто біда, як розбушувався.

Гіна. Невже правда, Мольвік?

Мольвік. Поставимо хрест на події ночі. Моє найкраще «я» тут ні при чому.

Реллінг (до Грегерса). На нього іноді находить — наче навождення, і тоді мені тільки й лишається, що йти з ним пиячити. Демонічна натура наш кандидат Мольвік.

Грегерс. Демонічна?

Реллінг. Так, демонічна.

Грегерс. Гм…

Реллінг. А демонічні натури не такі, щоб іти прямою стежкою; нема, нема та й звернуть набік… Ну а ви все сидите там, на цьому поганому, закоптілому заводі?

Грегерс. Сидів досі.

Реллінг. І що ж ви, одержали нарешті повністю по своїх «вимогах»?

Грегерс. Вимогах? (Зрозумівши.) Ах, так.

Яльмар. Ти пред'являв векселі, Ґрегерсе?

Грегерс. А, пусте.

Реллінг. Пред'являв-таки. Обходив там усіх обивателів, ставлячи до них якісь «ідеальні вимоги», — як він висловлювався.

Грегерс. Я був тоді дуже молодий.

Реллінг. Це правда. Ви були страшенно молоді. І ваші «ідеальні вимоги» так ні разу й не були задоволені, поки я жив там.

Грегерс. І пізніше теж.

Реллінг. Ну і ви, сподіваюсь, настільки порозумнішали з того часу, що трохи скинули з тих вимог.

Грегерс. Ніколи, якщо передо мною справжня людина.

Яльмар. Що ж, це цілком резонно, я гадаю… Дай-но масла, Гіно.

Реллінг. І шматок сала Мольвіку.

Mольвік. Брр! Тільки не сала.

Стукіт у двері з горища.

Яльмар. Відчини, Гедвіг, дідусь хоче вийти.

Гедвіг іде і трохи відсуває одну половину дверей.

Старий Екдаль виходить із шкуркою кролика.

Гедвіг знову засовує двері.

Екдаль. Доброго здоров'я, панове! Чудово пополював. Он якого здорового застрелив.

Яльмар. І оббілував — без мене!..

Екдаль. Навіть і посолив. Чудове, ніжне м'ясо у кроликів! І таке солодке! Просто цукор… Приємного апетиту, панове! (Виходить до себе.)

Mольвік (схоплюючись). Пробачте… я не можу… мені треба якомога скоріше вниз…

Реллінг. Ти випий содової водички, друже!

Мольвік (біжить до дверей). У!.. у!.. (Вибігає.)

Реллінг (до Яльмара). Вип'ємо за старого