Джонатан Страуд - Сходи, що кричать, Джонатан Страуд

вже були в Кумб-Кері, а о четвертій — біля садиби. Лише певні труднощі при воротях (Берт Старкінс, прийнявши їх за привидів з капустяної грядки, почав стріляти по них із вікна залізними стружками) призвели до того, що вони опинились у замку аж о п’ятій годині. Та навіть у такому разі вони прибули на дві години раніше, ніж очікував Локвуд, і саме вчасно, щоб не дати втекти Персі Ґрібові.

Проте для мене, правду кажучи, було б краще, якби вони з’явилися ще раніше.

Чи був то дотик привида, чи ні, але остання поява Енні Ворд завдала мені серйозної шкоди. Холод пронизував мої кістки, а праву долоню, в якій я стискала кулон, обпекло морозом. До того ж після всіх цих безсонних нічних годин у замку я ледве трималася на ногах. Тому я ледве пригадую увесь той шарварок, що знявся в садибі після появи ДЕПРІК.

Однак саме з цієї миті все повернуло на краще, Медики з «Фіттес» укололи мені адреналін, перев’язали поранену руку, а люб’язний офіцер ДЕПРІК зробив мені чашечку гарячого чаю. І навіть Барнс — між наказами, які він вигукував туди й сюди, — підійшов до моєї канапи, поплескав мене по плечу й поцікавився, чи добре я почуваюсь. Почувалась я непогано, та не дуже палала бажанням брати участь у всьому цьому переполосі.

Щоправда, події стрімко розвивались і без моєї участі. Насамперед поліція заарештувала Персі Ґріба. Він не бачив, як зустрів свій огидний кінець Ферфекс, однак відчув, що сталося щось моторошне. Саме цей страх і зробив його балакучішим. Щойно отямившись, він заходився розповідати про все, що знав.

Далі команда агентів, озброєних до зубів рапірами, Грецьким Вогнем і соляними бомбами, повільно розійшлася замком, освітлюючи кожну кімнату надпотужними ліхтарями. Я недарма кажу «повільно». Серед команди здебільшого були агенти «Фіттес» і по кілька осіб з «Тенді» та «Ґрімбл». Із кожним своїм кроком вони якнайпильніше придивлялись і дослухались до всього, що траплялося дорогою: над ними тяжіла похмура репутація Кумб-Кері-Голлу. Їхні дорослі керівники тим часом стояли біля дверей. Локвуд із Джорджем посміхалися, спостерігаючи, як вони боязкувато віддають своїм агентам накази й підскакують від кожного звуку чи тіні.

Першу тривалу зупинку вони зробили, зрозуміло, в бібліотеці: саме тут було знайдено тіло Ферфекса. Він лежав ниць на килимку в центрі кімнати, з виряченими очима й простертими, наче в благанні, руками. Йому навіть не спробували вколоти адреналін — було вже запізно. Ферфекс зазнав дотику привида Першого Ступеня, від чого набряк, посинів і закляк назавжди. І кімнату, й уламки кулона переповнювала негативна енергія. Привида Енні Ворд, дух якої возз’єднався зі своїм убивцею, ніде не знайшли — він покинув цей світ.

Потім — за Барнсовим наказом — агенти вирушили до східного крила, щоб розпитати там слуг, а також узялися до субстанцій у західному крилі. Локвуд із Джорджем спостерігали за їхніми діями біля дверей Червоної Кімнати, які виявилися замкнені. Ключ, як і припускав Локвуд, був у Ферфекса в кишені. Відімкнувши нарешті кімнату, команда агентів навшпиньки зайшла всередину: там було порожньо, тихо й холодно.

На превелику Джорджеву втіху, серед агентів «Фіттес», якими командував Барнс, був і наш давній знайомий Квілл Кіпс із помічниками — байдужою білявкою та русявим хлопчиною. Джордж охоче давав поради Барнсові і радо спостерігав, як інспектор віддає після цього Кіпсові накази.

— За потаємним коридором ви знайдете славнозвісні сходи, — казав Джордж. — Гадаю, що ми очистили їх від тіней, які кричать, хоч Кіпсові не завадило б піти й перевірити. А внизу — той самий колодязь, куди було скинуто ченців. Може, його команда загляне й туди? Ні? Щось їм бракує завзяття — мабуть, надто страшно... Тоді тут є ще Сірий Серпанок у туалеті — з ним, сподіваюсь, вони впораються.

Насправді жодної небезпеки в замку вже не було. Перші сонячні промені зазирнули у вікна Довгої Галереї — і розлили своє тепле золоте сяйво по підлозі.

* * *

Інспектор Барнс, за своїм звичаєм, сердився на нас — навіть тоді, коли вітав нас із вдало закінченою роботою. Його вуса їжачились, коли він стояв у бібліотеці й докоряв Локвудові за те, що той так довго не відкривав секрет кулона.

— Правду кажучи, я мушу покарати вас за приховування інформації! — бурчав він. — І за викрадення доказів з місця злочину — теж! А ще ви необачно піддали себе й цих двох дурнів смертельній небезпеці — приплентались сюди, сподіваючись на милість убивці!

— Імовірного вбивці, — виправив його Локвуд. — На той час я ще повністю не розшифрував напис на кулоні.

Барнс вирячив очі. Його вуса витягтись у довгу смугу:

— Імовірного вбивці? Незбагненно! Сподіваюсь, ви поділилися цим припущенням з паном Кабінсом чи панною Карлайл?

Про це я й сама, правду кажучи, хотіла поговорити з Локвудом.

Він глибоко зітхнув, зрозумівши, що рано чи пізно все доведеться пояснити — і Барнсові, і нам з Джорджем.

— Я не мав вибору, — почав він. — Я мусив прийняти Ферфексову пропозицію. Це був єдиний спосіб заробити грошей, щоб сплатити наші борги. І я цілком покладався на здібності своєї команди — навіть за такої небезпеки. Люсі й Джордж — найкращі оперативники в Лондоні, як ви самі це бачите з наслідків нашої роботи. Ми знешкодили головне Джерело в замку, вижили в сутичці з рішучим і безжалісним ворогом. І при цьому обійшлися без дорослих керівників, пане Барнсе. — На Локвудовому обличчі заграла його найсліпучіша усмішка.

— Годі шкіритися! — скривився Барнс. — Уже ранок, а я ще не снідав... О, Кіпсе!

Квілл Кіпс аж зігнувся під тягарем трьох величезних пластикових ящиків. У двох лежали Ферфексові театральні записники, що мали слугувати доказами, а в третьому — акуратно складена кольчуга й два химерні залізні шоломи.

— А де друга кольчуга? — запитав Барнс.

— Досі на трупі, — відповів Кіпс.

— Її треба негайно зняти, доки він не набряк ще дужче. Чуєш?

— І не воловодься! — підхопив Джордж. — Тупу-тупу ніжками!

— Я дещо пригадав, — провадив Барнс, коли насуплений Кіпс пішов. — Ці шоломи... вони належали Ферфексові?

— Так, пане Барнсе, — простодушно відповів Локвуд. — Мені самому дивно, звідки він узяв їх.

— Що ж, дивуйтеся собі далі, бо я їх вилучаю. Тепер це справа ДЕПРІК. — Інспектор повагався й пригладив вуса. — Ферфекс... казав що-небудь про це чудернацьке місце? Про те, чим