Кейт Аткінсон - Життя за життям, Кейт Аткінсон

А британська армія зможе добитися такого самого механічного вишколу в такому самому масштабі? Совіти, може, і зможуть, а британці менш віддані ідеї.

Фріда в неї на руках вже заснула, а урочистості ще й не починалися. Гітлер приймав почесті, штивно витягнувши руку перед собою (з їхніх місць тільки руку, як кочергу, і було видно). Виявляється, влада надавала якоїсь своєрідної витривалості. Якби це був мій п’ятдесятий день народження, — подумала Урсула, — то я радше провела б його над Темзою, Бреєм чи Генлі, десь у тих краях, влаштувала би пікнік, дуже англійський пікнік — термос чаю, сосиски, яйця, канапки із зеленню, пиріг і пундики. Ціла її родина була присутня на цьому уявному ідилічному святкуванні, а Юрґен? Він вписався би як рідний — витягнувся б у траві у фланелевому костюмі для веслування, розмовляв би із Г’ю про крикет. Вони познайомилися і легко знайшли спільну мову. У 35-му вони навідалися в Англію, в Лисячий закут.

— Здається, він непоганий чоловік, — сказав Г’ю, хоча трохи похнюпився, коли довідався, що вона прийняла німецьке громадянство. Тепер вона вже розуміла, що це страшна помилка.

— З перспективи часу все бачиш, — сказала Клара. — Якби ми все знали заздалегідь, то й історію не було би про що писати.

Треба було лишатися в Англії. Лишатися в Лисячому закуті, серед гаїв, лук і ручаїв, що текли лісами серед дзвоників.

Повз них покотилася військова техніка.

— Ось і танки, — сказав Юрґен англійською, коли перед ними з’явився перший «Панцер» на чорній вантажівці. Англійська в нього була добра, він рік провчився в Оксфорді (там і познайомився з крикетом). Потім потяглися «Панцери» на гусеницях, мотоцикли з причепами, броньовані машини, ошатна кавалерія (їй натовп особливо зрадів, Урсула навіть розбудила Фріду, щоб та подивилася на конячок), артилерія — від легких польових знарядь до величезних протиповітряних зеніток і гармат.

— Це К-з, — тоном поціновувана сказав Юрґен, ніби це щось для неї значило.

Парад демонстрував абсолютно незрозумілу Урсулі любов до порядку й геометрії. У цьому він бодай нічим не різнився від усіх інших парадів і зборів — усіх цих спектаклів — тільки войовничіший. Кількість зброї вражала, країна озброєна до зубів. Урсула раніше цього не помічала. Воно й не дивно, що робота тепер є для всіх. «Моріс каже, що для порятунку економіки потрібна війна», — писала Памела. І для чого потрібна зброя, як не для війни?

— Реформи армії допомогли порятувати нашу душу, — сказав Юрґен, — і повернули нам гордість країною. Коли генерали здалися у 1918 році...

Урсула перестала слухати, вона чула цей аргумент уже багато разів. «Це ж вони почали війну, — сердито писала вона Памелі. — Як їх послухати, то потім страждали тільки вони, ніде більше не було голодних і бідних, ніхто більше не втратив рідних». Фріда знову прокинулася й розкапризувалася. Урсула пригостила її шоколадкою. Урсулі теж хотілося капризувати. Вони вдвох доїли плитку.

А ось завершення параду було справді доволі зворушливе. Полки у строях різного кольору зібралися в кілька довгих лав перед трибуною Гітлера — формація така строга, ніби її краї підрівняли бритвою — а тоді опустили стяги до землі на його честь. Натовп ошаленів.

— Ну, як тобі? — спитав Юрґен, коли вони почали поволі вибиратися зі своєї трибуни. Фріду він ніс на плечах.

— Велично, — сказала Урсула, — дуже велично.

Вона відчувала, як у скронях зароджується біль.

*

Фрідина хвороба почалася з того, що якогось ранку кілька тижнів тому вона прокинулася з температурою:

— Я захворіла.

Урсула торкнулася її спітнілого лоба й сказала:

— Сьогодні можеш не йти в дитсадок, лишайся вдома зі мною.

— Літня застуда, — сказав Юрґен, коли вернувся додому.

Фріда змалку була хвороблива («Уся в мою матінку», — похмуро заявила Сильвія), вони вже звикли до соплів, застуд і червоного горла, але зараз її стан стрімко погіршувався, мала стала тривожна й провалилася у гарячку. Шкіра була така, ніби дівчинка ось-ось загориться. Лікар сказав тримати її у прохолоді, тож Урсула клала їй на лоб вогкі холодні компреси й читала казки, але Фріда їх наче й не чула. Почалася гарячка, лікар послухав хрипи в легенях і сказав:

— Бронхіт, треба просто перечекати.

Пізно тієї ночі Фріді раптом стало геть зле, і вони, перелякані, загорнули майже безживне тільце в ковдру й поїхали на таксі до найближчої лікарні — католицької. Їй діагностували пневмонію.

— Вона серйозно хвора, — сказав лікар таким тоном, ніби це вони винні.

Урсула не полишала Фрідиного ліжечка два дні і дві ночі, тримала маленьку ручку, ніби намагалася втримати її в цьому світі.

— Якби ж я міг перейняти хворобу на себе, — прошепотів Юрґен над білими накрохмаленими простинями, які також помагали втримати Фріду в цьому світі. Черниці курсували палатою, як галеони у своїх складних уборах. Цікаво, — подумала Урсула в мить, коли відволіклася від Фріди, — скільки часу в них йде на те, що начепити на себе цю конструкцію? Урсула була певна, що сама такого не зуміла б. Толовий убір — цілком достатня підстава не йти в черниці.

Вони хотіли, щоб Фріда вижила — і вона вижила. Triumph des Willens. Гостра стадія минулася, почався довгий марудний шлях до одужання. Вона змарніла й ослабла, їй ще довго очухуватися. Якогось вечора, коли Урсула повернулася додому з лікарні, на неї чекав конверт, доставлений просто до дверей.

— Від Єви, — сказала вона Юрґенові, коли той вернувся з роботи.

— Хто така Єва?

*

— Усміхнися!

Клац-клац-клац. Що не зробиш, аби Єві було весело. Вона, власне, й не проти. Це було дуже люб’язно з Євиного боку — запросити їх, щоб Фріда подихала свіжим гірським повітрям і поїла свіжі овочі, яйця й молоко з Ґутсгофу, взірцево-показової ферми на схилі під Берґгофом.

— Це як королівський наказ? — уточнив Юрґен. — Ти не можеш відмовитися? Ти що, хочеш відмовитися? Сподіваюся, ні. Та й тобі з твоїми головними болями це піде на користь.

Вона нещодавно зауважила: що вище він підіймається ешелонами міністерства, то односторонніші їхні розмови. Він робив заяви, ставив питання, відповідав і робив висновки, не потребуючи її голосу. (Може, так чинять усі правники). А сам, здається, навіть не усвідомлював, що так чинить.

— То в старого цапа таки є коханка? Хто б міг подумати. А ти знала?