Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 42

- Хто ви? - дивилася на незнайомку Лариса Петрівна.

- Ваша рятівниця, яка вас намагається вберегти від біди.

- Я нічого не розумію, - промовила вона.

- Ім'я Аліна Діденко вам щось говорить? - запитала дівчина.

- Так, це мати Лілії.

- Вона хоче вас убити, - прошепотіла дівчина.

Лариса Петрівна викотила очі, а Віра не знала, як реагувати, адже зараз вона відчувала себе зайвою.

- Вона вам сьогодні ж казала, що хоче зустрітися? Так?

- Ага, - відказала жінка, дивлячись на сріблясте каре дівчини.

- Вона планує ваше вбивство. Навіть не думайте йти туди... Звісно, якщо ви бажаєте жити далі, а не годувати черв’яків.

- Я звісно розумію, що це мене не стосується, - раптово втрутилася Віра. – Але хто ви та чому допомагаєте?

Дівчина, якій на вигляд було не більше двадцяти п'яти, усміхнулася, але ця емоція не виражала щастя, а скоріше горе. Однак попри це вона сказала, що хотіли почути від неї.

- Звати мене Таня, а кажу вам це все, щоб ту кляту жінку спіймали та посадили за ґрати, аби вона більше не грабувала людей.

- Вона тебе обікрала? - запитала Лариса Петрівна, яка знала, що Аліна ще гірша за Лілію, але, щоб піти на крадіжку, то не очікувала такого.

- Вона закохала в себе мого батька, забрала все його майно, а потім вбила його.

- Що? - не повірила вухам вона.

- Вона його отруїла, - затремтів голос у білявки. - Я та мій десятирічний брат уже понад пів року є сиротами без даху над головою. На щастя, нам допомогли деякі далекі родичі, але та сволота має заплатити за все.

Мозок Трубан закипав. Сьогодні на неї звалилося дуже багато інформації, яку не так легко сприйняти: дружина її сина є коханкою боса Романа, а сам її син торгує наркотиками та любить повію, а тут до цієї всієї каші мама Лілії хоче її убити.

- Саме я вам передавала записки, які ви вперто ігнорували. Я думала ви збагнете, але ви далі ходите містом... Чому ви мовчите?

- Тетяно, дуже багато всього. Мені треба все переварити.

- Переварюйте, але дивіться по сторонах. Вони можуть змінити свої плани.

Після цих слів Тетяна встала та пішла, залишивши Віру та білявку на одинці. Перша нічого не могла збагнути, бо вважала, що немов потрапила у якийсь детективний роман, а друга - відчула страх за себе, сина та чоловіка. Жінка боялася, що може статися щось лихе.

Роман залетів до будинку. Його до смерті роздратувала розмова з Вірою, але більше змусила хвилюватися матір, яка раптово з'явилася.

- Правду кажуть, що біда не приходить одна, - подумав Роман, а далі його кинула в жар наступна думка. - А звідки Віра знає колір очей Лілії? Чи я їй говорив? Чорт! Я не пам'ятаю! Але яка різниця я впевнений у ній. Віра бреше. Вона просто хоче повернути мене. Однак якби вона не брехала, то...

Кученюк зупинився біля дверей. Він добре знав, що було б якби чорнявка не говорила такого. Однак шлях вибраний. Уже нічого не змінити.
Коли хлопець зайшов до квартири, то Лілія вже не спала. Вона вийшла з ванної кімнати та перетнулася поглядом із ним.

- Де ти був? - запитала вона.

- Я спускався, щоб подивитися чи не привезли до кіоску багети, - збрехав він.

- Але їх ще не привезли.

- Ну вони там через день їх печуть, - відказала вона, не помітивши брехні, яка лунала з вуст Романа.

- Ти як себе почуваєш? - поцікавився її станом хлопець.

- Уже краще, але піду приляжу. Мене трішки хитає.

- Так, звісно. Може тобі чаю принести?

Лілія негативно махнула головою та подалася до спальні, а хлопець зайшов до кухні, де витягнув із холодильника пляшку горілки та налив собі у чашку.
Він зробив декілька ковтків, а решта пішла в раковину. Синьоокий скривився, адже алкоголь не його стихія. Однак зараз він хотів затуманити свій розум, щоб якось розслабитися. Йому було неприємно від тої брехні, яку він говорив.

Роман їв себе за те, що став обманювати руду. Але у нього не було вибору. Правда для нього була небезпечною, але смертельною вона була для Лілії, яка лежала на ліжку. Дівчина боялася, що Дмитро Жовтенький викине ще щось та  змусить її опуститися ще нижче. Вона так знаходилася на грані депресії. Залишався тільки один сантиметр, щоб впасти в ту безодню, з якої не всі вибираються.

Вуха дівчини почули дзвінок, а потім голос Романа. Від цього у неї схололи всі нутрощі. Це змусило піднятися її на ноги та кинутися до кімнати, де знаходився її чоловік.

- Так, я буду, - відказав він та поклав слухавку.

- Хто це телефонував? - запитала Лілія, яка боялася почути відповідь, бо була переконана, що це був Дмитро.

- Та з роботи, - відповів Роман. - Треба зараз поїхати до начальника. Він хоче зі мною дещо обговорити.

- А що таке?

- Та нічого, - усміхнувся він.

Цієї миті хтось подзвонив у двері. Роман одразу пішов до них. Він не очікував побачити на порозі матір Лілії - Аліну Діденко. Це була невисока, але струнка жінка з темним коротким волоссям та карими очима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍