Юрій Миколайович Авдєєнко - Очікування шторму

Челні винувато сказав:

— Я зовсім забув про вишневе варення. Але це з персиків, — він показав на середню розетку, — надзвичайно духмяне. Я б сказав, нектар.

Каїров на якийсь час затулив долонею очі. Йому здалося, що він спить стоячи. Не відриваючи долоні, він глухо сказав: — Я прийшов по таблетку, Семене Семеновичу. Будь ласка, як минулого разу. Тоді головний біль минув швидко й утома разом з ним.

— Кофеїн, — заметушився Челні, підійшов до шафи, відчинив дверцята, висунув верхню шухлядку. — Ось. — Він вийняв із паперового пакетика білу, таблетку: — Зап'єте чаєм. При сприянні гарячої води вона швидко розчиниться в організмі. За три-п'ять хвилин ви відчуєте полегшення. Сідайте, Мірзо Івановичу. — Челні підсунув до нього чашку й палив чаю.

Каїров зрозумів, що він не спить, а тільки дуже стомився. І ні до чого, й не час дивуватися з приводу такої дрібниці, як накритий для чаю стіл.

— Сьогодні спокійна ніч, — сказав Челні, може, для того, щоб почати розмову.

— Ніч і повинна бути спокійною. Так задумано природою. На жаль, не все задумане здійснюється.

— Тому що світ речей існує поза нашою свідомістю…

— І кожна річ у собі принципово непізнана.

— Ви читали Канта, Мірзо Івановичу?!

— Коли в п'ятнадцятому році я сидів у Єкатеринодарі в політичному ізоляторі, у мене був час і на читання, і на роздуми…

— Вам не здається, що Кант страшенно боявся майбутнього? І тільки тому хотів примирити ідеалізм з матеріалізмом.

— Гарні домисли, Семене Семеновичу. Кант плутав божий дар з яєчнею.

Челні іронічно посміхнувся:

— Так просто.

— І вульгарно. Подумали, але не сказали. — Каїров поставив порожню чашку на блюдце й відсунув од себе. — Правильно подумали. Правильно… Та я не буду виправдовуватися, нагадувати, що доба має двадцять чотири години. І в мене немає часу на філософію Канта, рибну ловлю й доміно. Навіть якби до доби додали три години чи п'ять, все одно я не став би працювати над Кантом. У мене інше завдання. Боротьба з злочинністю. Ось на цю тему я готовий розмовляти захоплено, як юнак з коханою. А чотири антиномії Канта краще залишити філософам. Хоча одна з них надто цікава.

Челні:

— Положення: у світі існують вільні причини. Протипоставлення: нема ніякої волі, а все є необхідність. Ви це мали на увазі?

— Семене Семеновичу, ви вгадали. Я можу розкрити вам таємницю: я прихильник протипоставлення. Все у житті породжується необхідністю. Ось чому в основі злочинності насамперед лежить соціальне коріння.

— Так, — сказав Челні. — Але й спадкове. Й релігійне… Я цим дещо цікавився. Не знаю, чи відомо вам, що на початку дев'ятнадцятого століття в Індії було розкрито стародавнє релігійне товариство фансегарів, або, як вони себе називали, «братів доброї справи». Брати поклонялись якомусь божеству Бохвані, найжаданішими пожертвуваннями для якого були людські життя. В основі лежала досить примітивна формула: блага на тому світі перебувають у пропорційній залежності від кількості жертв, принесених божеству.

— Цікаво, — погодився Каїров.

— У релігії багато йде від шахрайства, від шулерства. Не випадково відзначав Вольтер, що релігія походить від зустрічі дурня з обманщиком.

Каїров засміявся:

— З вами бесідувати одне задоволення.

Головний біль вщух. Після таблетки, після випитого чаю була бадьорість, яку, здавалося б, здатний повернути лише міцний сон.

Уже біля дверей Каїров обернувся, уважно подивився на Челні.

— Семене Семеновичу, тільки чесно, ви вмієте читати чужі думки на відстані?

— Мені б дуже хотілося збрехати, сказати «так».

— Тоді звідки це? — Каїров показав рукою на стіл. — Чай, варення… Розетки.

— Дружина. Все дружина… Наполягала, щоб на чергуванні при мені був гарячий чай, варення…

— Це у вас друга дружина?

— Так… — сумно відповів лікар. — Моя перша дружина померла в Одесі. Від черевного тифу. Я дев'ять років був вірним її пам'яті…

— Вибачте мені, Семене Семеновичу.

— Ні, ні… Хвилинку. Дозвольте, я закінчу свою думку. Так ось. Закип'ятивши чай, я побачив з цього вікна, що ваша машина стоїть біля під'їзду. Я зрозумів: ви тут. І вирішив запросити вас на чай. Однак ви випередили мене, ніби прочитали мої думки.

— Спритно ви це повернули. Вам треба кинути медицину й зайнятися адвокатською практикою.

— Можливо, ви маєте рацію. Можливо, вісімнадцятирічним гімназистом я зробив помилку.

… Каїров повернувся в свій кабінет. Телефон розривався.

— Слухаю, — сказав Каїров.

— Приїжджай, Мірзо Івановичу, — сказав уповноважений ДПУ.

За хвилину машина пирхнула білим димком, що сильно тхнув бензином, виповзла на шосе й помчала по місту. Місяць висів над дахами. Але небо було не дуже темне, а якесь ніби вицвіле. Десь далеко на околиці валували собаки. Місто спало…

Машина зупинилася. Каїров широким кроком зайшов в один з під'їздів триповерхового будинку, на фасаді якого ліпилося багато вивісок: «Рибгосп», «Райфо», «Заготскот…» І праворуч, під запорошеною лампочкою: «Уповноважений ДПУ».

Трохи згодом Каїров вийшов з під'їзду, сів у машину. Кинув водієві:

— Додому! — Але тут же передумав: — Ні. Спочатку в порт.

Спати не хотілося. Хіба до сну після такого повідомлення: сьогодні о 2-й годині 47 хвилин операція «Паризький швець» почалася.

Глибока ніч. Швидко мчать хмари. Й місяць наче купається в них. Вітер студить землю. Студить дерева. Студить листя. Останнє незелене листя. Він зриває його. Кидає під ноги коням.

Шестеро вершників і двоє коней без сідоків пробираються вузькою