Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара

Ром поплівся за ним на ватяних ногах. Десь у лабіринті напівпідвалу він ледве не зіткнувся з хижим, розколошканим Айзеком.

— Ти живий? Давай вниз, там поранені!

Через розбите вікно він мигцем побачив, як серед площі горів БТР, підбитий Атінгером. Решта «броні» відкотилась назад і обстрілювала з провулків вікна п’ятого поверху. Крупнокаліберні кулемети вибивали навколо вікон страшні ями. В кущах парку залягли сотні волонтерів.

Після відкату бронетехніки знов пішла в атаку піхота. Бодров наказав швидко підняти кулемети нагору. Кулеметники не дуже вдало обстріляли зверху «зеленку», волонтери залягли на бетоні. Хвилин за десять з правого боку площі два танки вийшли на пряму наводку — по всьому, готуючись до атаки. Козаки знов стрімко зійшли донизу і косоприцільним вогнем із напівпідвалу розстріляли цеп атакуючих. Трупи волонтерів на площі схожі на розкидані мішки з ганчір'ям. Навпроти входу і біля вікон одна за одною почали вибухати міни.

Ром врешті дістався другого поверху. Паморочилась голова, і підгинались ноги.

— Де Добров? — спитав козачка, що біг донизу. Той махнув рукою й Ром попід стіною став підніматися далі.

Добров з десятком козаків розмістився в невеличкій кімнаті і, перекрикуючи гуркіт, розставляв вогневі точки в будинку. Він помітно кульгав, аскетичне його лице навіть у цьому пеклі виражало кам'яний спокій. Ром підійшов до нього. Кричати прийшлося чи не в саме вухо:

— Ви Федір? Вам передав листа кубинський консул!

— Який консул? Ти що, хлопче, «поїхав»?

— Звідки він? — кивнув на Романа сотник.

— Каже, від Фіделя Кастро.

Ром простягнув Доброву листа, і той пробіг його очима при світлі.

— Сказав, що подумки вони з нами.

— Добре, хлопче, тепер йди донизу. Рєбята, Фідель Кастро обіцяє підтримку!!

Ця химерна звістка дивним чином облетіла будинок. Здавалось би, який ще Кастро, де він й при чому? Та в екстремальних умовах навіть така чутка підтримувала відвагу. Особливо — за відсутності будь-якої підтримки!

«Фідель» «лічно» передав листа через консульство! Хай тримаються! Скоро прийде підмога!

— Льоха, забери парня донизу, хай перев'яже Степана, — крикнув Федір міліціонеру в закопченій сірій формі.

Поранених у мерії було вже чоловік вісім. Трьом з них дісталось добряче, інші знову взяли в руки зброю. Ром допомагав переносити «важких», розривав на пов'язки смугасті «тєльняшки», відчуваючи, як руки його липнуть від крові. І тільки зараз він усвідомив, що й його — ось так, запросто — могли вбити. Від цього відкриття йому стало жарко, й Ром сів прямо в криваве ганчір'я.

Через цілу вічність передали наказ Доброва: економити патрони, стріляти одиночними — двійками. За порушення наказу — відповідальність несе кожен! На площу підтягнулися гранатометчики, броньовані машини били по вікнах вже з десятка «стволів», на верхніх поверхах розгорілось справжнє пекло. В будинку всі глухли від розривів. Айзек притягнув з собою автомат Атінгера — Алік ще з одним козачком готувався до вилазки. Кулі зрідка влітали в кватирки і дірявили брудні стіни.

— Потримаєш мій ствол, пацан, довіряю, — білі зуби в посмішці світились на замурзаному обличчі. — А то знахабніли зовсім, не дають у вікно глянути!

Хтось з козачків сидів біля стіни, звісивши голову на груди.

— Треба постояти біля вікна замість мене. Дивись, щоб ніхто не заліз.

Алік зручніше взяв «РПГ», козак з сумкою довгих гранат на спині замашно пірнув слід за ним.

— З Богом!

Ром обережно виглянув із вікна, і в цю ж саму секунду шум на вулиці став сильнішим. БТРи і танки рушили через площу. Від спалахів їхніх сальв ніч стала схожа на день. Стіни будівлі двигтіли, в кімнатах все частіше свистіли кулі. Не стало чим дихати від важкої пилюги. Потім у загальному гуркоті Ром почув, як вдарив гранатомет, потім — ще, й на вулиці зажевріли червоні заграви. За секунду з вікна гримнув вибух, і на нього хлюпнула гаряча хвиля. Він сів до прохолодної батареї й дивився на зоряне небо. Націливши дуло автомата в верхню частину рами. Так, на фоні зірок сюди ніхто не зможе залізти.

Про те, що він буде робити, коли хтось спробує сюди влізти, Ром поки не думав. Пальці на гладенькому прикладі стискали дерево, аж побіліли. Він щільніше притиснув до плеча дуло, щоб ложе не стукало об трубу батареї…

Лютий 1921 р.

За сорок днів рейду Махно вивів армію з дев'яти потужних оточень. На початку лютого Батько повернувся в Україну — й відразу ж потрапив в оточення біля Кам'янки. Він із втратами прорвався крізь заслін червоних, але комісари згубили в цьому бою цілу кавалерійську бригаду…

…У ніч на двадцяте лютого біля села Берестового на військо Батька знову напала більшовицька кіннота. Загони Махна розпорошилися в степах, — щоб за кілька днів знову зібратись. У селі Заливному нежданим ударом махновці розгромили дві кавалерійські бригади й полк червоних. В полон взяли до шести тисяч «красних», половина з яких записалась до лав непереможного Батька…

Махно був найрозумнішим і найдосвідченішим командиром з усіх, кого знав Рудь. За два місяці рейду він багато чому навчився. Махно майстерно користувався перевагами степу. В степах, начебто рівних і просторих, — скрізь тягнулись невидимі балки. З них й виникали безшумно махновські загони під чорними прапорами. Сіяли паніку в рядах червоних. Батько пробивався рейдами в глибокі тили, захоплював величезні обози, непомітно проходив через заслони.

У найважчих діях Махно йшов в атаку першим. Командири й бійці запекло змагалися між собою: хто піде поруч з Батьком! Може, в цьому й ховався секрет його сили. При тому, що за перші кілька років війни —