Олександр Медведєв - Танці утрьох

Усередині скляної конструкції на стільці розвалився напарник охоронця, який неквапливо посмоктував пиво з бляшаної банки. Похмелявся.

— Я сам подзвоню, — запропонував він: йому було ліньки вставати зі стільця.

Кононов, залишившись на самоті, зрозумів, що вчинив нерозважливо. Він підійшов до скляного боксу і став за спинами охоронців.

Той з них, що сидів, набирав номер, а його товариш стояв у нього над душею.

— Чорт, зайнято.

— Спробуй ще раз.

Кононов просунув голову в двері і нахилився над телефоном виключно із цікавості. Пальці охоронця поволі натискали кнопки телефону. Щось у цій руці було незвичайне. Що?

Татуювання! Хай йому грець! Сонце з сяйливими променями. Диск прикрашений корявим написом — «Бог». Кононов одразу згадав фоторобот Котова і перевів погляд з руки на вухо. Сережки у охоронця не було, але виднілася дірка. Отже, прикрасу могли просто зняти.

Чудово! Кононову захотілося підстрибнути до стелі від радості.

Він уважно оглянув обличчя охоронця. Звичайно, фоторобот відрізнявся від справжнього портрета. Але, потрібно віддати належне Котову, схожість між фотороботом і охоронцем, хоч і не значна, існувала.

— Світланко? А Сапегін на місці?

На тому кінці дроту почувся знайомий Кононову непривітний голос. Слів він не розібрав, але інтонації могли вивести з рівноваги будь-кого.

— Ні? А коли буде? Ну добре…

Охоронець поклав трубку і звів очі на Кононова і свого приятеля.

— Буде близько другої, — повідомив він.

Кононов здобув блискучу перемогу над підступом долі. Її Величність Випадковість приготувала і вручила йому сьогодні приємний сюрприз. Кононов усміхнувся. «Тепер головне не злякати рибку», — подумав він і звернувся до охоронця:

— Як шкода! Я так сподівався на його допомогу.

— Щось передати? — поцікавився охоронець. — Як вас представити?

— Та ми з ним ще у фотосалоні починали. Сержем мене звуть. Утім, я ще повернуся, прийду перед обідом, — сказав Кононов. — Можливо, у нього робота якась для мене знайдеться…

— Ми передамо, — сказав молоденький охоронець. Кононов подякував і вийшов з вестибюля «Євротура» з легким серцем. «У фотосалоні починали…» — перекривив він сам себе.

12 травня, 10.44

Щоб якось згаяти час, Кононов зайшов у кафе. Потрібно було обдумати план подальших дій і перекусити.

«У нас самообслуговування», — попереджав напис на стіні. Кононов узяв тацю, поклав на неї харчі: каву з молоком і три бутерброди із сиром воскового кольору — і облаштувався за найзатишнішим столиком у глибині залу. Вільних місць було доволі — о цій порі мало відвідувачів. Час сніданку вже давно минув, а до обіду було ще далеко.

Слідчий швидко розправився з бутербродами і взявся за каву.

Отже, один з охоронців Сапегіна (його фоторобот склав прапорщик із СІЗО) передавав записку Гретинському. Припустити, що охоронець випадково працює в Сапегіна й останній не причетний до вбивства Рубіної міг тільки недоумкуватий.

Звичайно, Сапегін власноруч не вбивав Марину. Кононов розумів це. Ніхто з людей з великим статком ніколи не вдається до подібних речей. До того ж, у Сапегіна є алібі — Париж, Монмартр, прогулянка по набережній Сени. Він просто фінансував це мокре діло. Посткомуністичне суспільство виховало чимало людей, які радо позбавлять життя будь-кого за суму, меншу п’ятисот доларів. Безсумнівно, існують і елітні «кілери», що працюють «швидко, чітко і злагоджено» зі своїми «бригадирами», «обслугою» і дорогим «устаткуванням». Вони роз’їжджають на джипах і «Шевроле» останніх моделей. Таким сам чорт не брат, але і розцінки в них досить високі. Жоден з них не візьметься за справу, вартість якої складатиме суму, меншу за три-чотири тисячі доларів. Після роботи таких професіоналів, міліції, звичайно, залишається тільки розводити руками — ні доказів, ні слідів, ні відбитків пальців, а головне — ніяких свідків. Третю групу осіб, що займаються кривавим промислом, складають «убивці без мотивів». Кримінальники «без керма і вітрил» здатні відправити на той світ будь-кого за понюх тютюну. Скажімо, за дві пляшки горілки.

Сумнівно, щоб Сапегін користувався послугами убивць останньої категорії, адже вони не можуть гарантувати успіху. Маловірогідно й те, що він звертався за допомогою до високооплачуваних професіоналів: убивство було скоєної непродумано. Знавці своєї справи мають інший почерк: вони працюють так, що комар носа не підточить. Отже, можна зробити припущення, що Сапегін знайшов когось, хто за помірні гроші відносно непогано виконав роботу.

Утім, існував ще один варіант: Сапегін міг знайти когось, кому вбивство Марини було вигідне з якихось міркувань і, мистецьки маніпулюючи ним і підтримуючи як морально, так і матеріально, зробити його виконавцем своєї злої волі. Але ким був цей хтось?

Розмірковуючи над цим, Кононов почав мислити в зовсім іншому напрямку. Сфера професійного застосування вбивці-одинака там, де він діє, а того, хто перебуває у змові з кимось-там, де існує кримінальна група або домовленість між особами. Словом, справу доведеться мати з безпосередніми клієнтами колег з відділу по боротьбі з організованою злочинністю.

Кононов допив каву, поставив тацю на місце і вийшов з кафе. «Тепер принаймні ясно, чим займатися найближчу годину», — сказав він сам собі. Через півгодини слідчий був уже біля входу в Управління і благав долю лише про