Ярослав Мельник - Далекий простір

– Що таке "сліпий"?

– Всі, у кого немає цієї здатності, цих органів чуття…

– Мені здається, ти надаєш занадто багато значення таким дрібницям. – Він підвівся, відсунувши стілець. – Яка різниця, як ти читаєш книжку – пальцями або, як ти кажеш, очима? Життя одне – ми всі люди: всі живемо, всі дихаємо, народжуємо собі подібних. Порівняно з тим, що хтось там зможе додатково сприймати ультразвук або електромагнітні хвилі, від цього нашої спільності не убуде.

– А якби… – Габр перевів подих. – Якби всі знали?

– Про що?

– Що ними керують зрячі?

– Це таємниця?

– Так, – відповів Габр.

– Не бачу сенсу приховувати. Яка кому різниця, хто допомагає нашому життю здійснюватися. Якщо для такої мети необхідні якісь особливі властивості, то ради бога. У кращому випадку можна відчувати лише подяку. А взагалі-то, хлопчику мій, кожен зайнятий своїм життям, ти це зрозумій. Мені здається, ти цього досі ще не збагнув. Кожного в кращому випадку цікавить, хто його найближчий начальник. А найвища влада… Хто до неї доторкався?

– Але люди ж повинні якось припускати, хто і як туди пробирається.

– У кого є час, вільний від особистого життя, той собі щось припускає, згоден. Але що? От візьми мене – я думаю, що люди, які займаються управлінням, можуть поступово просуватися по щаблях влади. А комусь вдається на самий верх пробратися. Я ж і мільйони мені подібних – ми за владою не женемося, для нас вертикалі не існує, все наше життя горизонтальне, розумієш? І тому воно, до речі, багате. Тому життя.

– Ви так говорите… – сказав Габр. – Ви просто не уявляєте, що таке бачити.

– Звичайно, я не уявляю.

– Ви не уявляєте, що таке бути "сліпим", відчувати себе "сліпим".

– Але це все слова – "сліпий", "зрячий"… Усі ми люди. І там, на самому верху, сидять не істоти з рогами, так? І крил у них немає. Хтось там має сидіти? Ось що я тобі скажу, тримайся подалі від Міністерства контролю. Це я по старій дружбі та досвіду.

– Тепер воно мене не зможе дістати, – сказав Габр.

– Вибач, вона щось говорить.

Кроки і чиїсь гучні голоси здалеку. Навіщо було приходити сюди? Навіщо знову і знову тикатися обличчям у стіну, намагатися влізти туди, де тобі місця немає?

– Ну, Габре, вибач. Нам треба їхати. Почалися пологи.

– Так-так, звичайно. – Він підвівся.

– Ти сам знайдеш дорогу? Нам іще потрібно переодягтися.

– Так.

– Ну тримайся. – З мороку до нього дотяглася чиясь пухка важка рука. – Успіхів тобі на новому терені. І дзвони, чуєш?

– Добре. Вам також усіх благ.

Чіпляючись руками за стіни, він вийшов у двері і наткнувся на чиєсь тіло.

– Ой, вам не сюди, – почув він жіночий голос. – Ви заблукали? Вихід он там.

Хтось підштовхнув його в плечі, спрямував в інший бік. Габр зробив кілька кроків, пройшов отвір і знову на когось наштовхнувся.

– Це ти, Габре? – почув він голос професора Мокра.

– Де я?

– Ти потрапив до мене в кабінет. Давай я тебе проведу. Ти вже вибач, що не вдалося толком поговорити.

– Та ні, все добре.

– Ось сюди. Бувай!

Його підштовхнули, і Габр переступив поріг, пішов, сам не знаючи куди. Йшов він швидко і тому весь час натикався на кути поворотів, один раз навіть розбив собі руку. Коридору, здавалося, не було кінця. Він пройшов якесь вузьке місце і відразу ж наткнувся на незрозумілий предмет.

– Хто тут? – запитав переляканий жіночий голос.

– Пробачте, де тут вихід?

– Що вам тут треба?

– Я шукаю вихід на вулицю.

– Це зовсім в іншій стороні. Ви в третьому крилі.

– Даруйте.

Він вийшов і пішов назад. Хтось ішов назустріч.

– Пробачте, де тут вихід на вулицю?

– Ідіть прямо, – відповів чоловічий голос.

Хтось пройшов поруч.

Він пішов прямо, але незабаром зупинився біля повороту: прямо наліво чи прямо направо?

Йдучи руками по стіні, Габр намацав отвір і увійшов до чиєїсь квартири.

– Вибачте, я шукаю вихід на вулицю. Мені повертати направо чи наліво? Вибачте.

Чиїсь гарячі руки несподівано оповили його навколо