Томас Манн - Сповідь афериста Фелікса Круля

візитівку: я змушений був зробити те ж саме й простягнув йому свою, тобто одну з тих, якими мене забезпечив Лулу. На картці Кукука я прочитав його хрещене ім'я — Антоніо Хосе, — титул, посаду й домашню адресу в Лісабоні. Що стосується палеонтології, то з розмов Кукука я вже почав здогадуватися про його причетність до цієї науки.

Обидва ми прочитали картки з однаковим виразом шанобливости й задоволення і потім, обмінявшись подячними кивками, запхнули їх у свої гаманці.

- Можу тільки сказати, пане професоре, — чемно додав я, — що мені дуже пощастило з вибором столика у вагоні ресторані.

- Я, зі свого боку, думаю те ж саме, — відповідав він. Досі ми розмовляли по-французькому. Тепер він запитав:

- Треба гадати, що ви володієте німецькою мовою, маркізе Веноста? Ваша мати, наскільки мені відомо, родом з Кобурґґоти, до речі, й моєї вітчизни. Уроджена баронеса Плеттенберґ, якщо не помиляюся? Як бачите, мені багато чого про вас відомо. Отже, ми можемо…

І як це Луї забув проінформувати мене, що його мати — уроджена Плеттенберґ! Ну що ж, ця новина послужила збагаченню моєї пам'яті.

- Дуже охоче, — відповідав я, за його бажанням переходячи на іншу мову. — Звичайно ж, я в дитинстві з ранку до вечора базікав по-німецькому, й не лише з мамою, але ще і з нашим кучером Клосманом!

- А я, — заперечив Кукук, — майже зовсім відвик від своєї рідної мови і з насолодою скористаюся нагодою знову до неї долучитися. Мені зараз п'ятдесят сім років; до Португалії я приїхав двадцять п'ять років тому. В жилах моєї дружини, вродженої да Крус, тече кров споконвічних жителів Португалії, і коли вже доводиться говорити чужою мовою, то французька їй ближча за німецьку. Наша донька, незважаючи на ніжні почуття, які вона до мене плекає, в цьому сенсі теж не йде назустріч своєму татові й окрім португальської воліє мило базікати по-французькому. Та й узагалі вона чарівне дитя. Ми її кличемо Зузу.

- Не Заза, а Зузу?

- Так, Зузу. Від Сюзанни. А Заза — від якого ж це імени?

- Їй богу не знаю. Зменшувальне Заза випадково зустрів в артистичних колах.

- Ви буваєте в артистичних колах?

- Так, і в артистичних. Я сам трохи причетний до мистецтва, займаюся живописом, графікою. Мій учитель — професор Естомпар, Арістід Естомпар з Академії витончених мистецтв.

- О, на додачу ви ще й художник, дуже приємно.

- А ви, пане професоре, певно, їздили до Парижа у справах вашого музею?

- Ви вгадали. Метою моєї поїздки було отримання в зоопалеонтологічному музеї кількох дуже важливих для нас частин кістяка, черепа, ребер і передпліччя давно вимерлого виду тапірів, від яких, пройшовши через безліч ступенів розвитку, походять наші коні.

- Як? Кінь походить від тапіра?

- І від носорога. Так, так, ваш верховий кінь, пане маркізе, пройшов найрізноманітніші стадії розвитку. У свій час; вже будучи конем, він мав ліліпутські розміри. О, у нас є безліч вчених назв для всіх його ранніх і первісних форм, назв з коренем «hippos», «кінь», починаючи з «Eohippos» — цього родоначальника тапірів, що жив в епоху еоцену.

- Еоцену? Обіцяю вам, професоре Кукук, запам'ятати це слово. Коли почалася ця епоха?

- Нещодавно. Це вже нові часи землі; нас відділяє всього декілька сотень тисячоліть від пори виникнення не парнокопитних. Вам як художнику буде цікаво дізнатися, що у нас працюють фахівці, великі майстри своєї справи, які за знайденими скелетами наочно й реалістично реконструюють вимерлі види тварин, а також і первісну людину того часу.

- Людину?

- Так, також і людину.

- Людину епохи еоцену?

- Ну, тоді людина навряд чи існувала. Не можна не визнати, що її виникнення для нас усе ще вкрите туманом. Науці точно відомо лише те, що її розвиток завершився значно пізніше, разом з розвитком ссавців. Тому людина, така, якою ми її знаємо, — істота пізнішого походження, й біблійна Книга буття правильно вбачає у ній вершину творіння. Тільки за біблією цей процес має дещо поквапний характер. Органічне життя на землі, за найскромнішими рахунками, існує і п'ятсот, і п'ятдесят мільйонів років. Треба визнати, що перш ніж виникла людина збігло чимало часу.

- Я вражений тим, що ви розповідаєте, професоре.

Я не брехав. Я справді був вражений і захоплений вже з першої хвилини, і що далі, то більше. Я з таким напруженим інтересом прислухався до слів цієї людини, що майже забув про їжу. Переді мною ставили металеві таці під ковпачками, я щось накладав собі на тарілку, навіть підносив шматок до рота, але, прислухаючись до слів Кукука, забував покласти його в рот, щелепи мої не рухалися, ніж і виделка у мене в руках залишалися зайвими, а я все дивився на його обличчя, в його зірчасті очі. Не знаю навіть, як визначити жадібність, з якою моя душа вбирала все, що він говорив, від першого до останнього слова. Якби я не слухав його з такою незламною витримкою і увагою, хіба міг би я ще сьогодні, після стількох років, відтворити ці застільні розмови в основних її пунктах майже дослівно? Та що там, цілком дослівно! Він говорив про цікавість і потяг до нового як істотний інґредієнт пристрасти до подорожей, і вже в цих його словах, наскільки я пригадую, для мене прозвучало щось дивно хвилююче, що розбурхало все моє єство. І ось це хвилювання почуттів, це заторкування всіх фібрів мого єства, в міру того як він говорив і розповідав, переростало в хмільну, безкраю завороженість, хоча сам оповідач увесь час залишався спокійним, сухуватим, стриманим, а іноді на його губах навіть мелькала усмішка…

- Чи має життя ще такий самий довгий термін, як воно вже залишило позаду себе, цього сказати ніхто не може. Щоправда, його чіпкість неймовірна, особливо на нижчих щаблях розвитку. Адже спори деяких бактерій протягом півроку витримують досить таки незатишну температуру світового простору — мінус двісті градусів — і залишаються живі.

- Це вражає!

- Проте виникнення й продовження життя пов'язане з певними і досить суворо обмеженими умовами, які не завжди були й не завжди будуть присутні. Час заселености зірки обмежений. Вона не завжди породжувала життя і не завжди його породжуватиме. Життя — це епізод, і в масштабі еонів епізод надто короткочасний.

- Це мене тим більше прив'язує до такого, — сказав я. Слово «такий» я вжив просто від хвилювання й тому, що мені хотілося в цьому випадку висловитися книжно, суто інтеліґентно. — Існує така пісенька, — додав я для пояснення, — «Життю радійте, згаса