Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 48

- Що?

"А я звідки знаю?"

Це така моя беззвучна відповідь на питання подруги, хто саме так до мене звертається, та ще і явно бажаючи сюди потрапити, тріпаючи ручку дверцят. Ніби ще зарано для продовження репетиції, актори ще мають обідати. Тоді хто?

"А прикинь, якщо це той Антон, з повинною повернувся, і буде просити пробачення! Он навіть як замуркотів. Любов моя. Кохана. Сто пудняк усвідомив свою помилку! Зуб даю!"

Мій зуб?

"А чий? Твій мужик - твоя беззуба посмішка, все ж логічно, ні?"

- Ну, ладно, - Оля перша скидає з себе тенета здивування (авжеж, вона ж то не пов'язує себе сексуальними пригодами з незнайомими мужиками у сумнівних готелях забитого Богом міста) і чимчикує до дверей, відчиняючи двері.

- О, Олька!

На порозі гримерки Пилип, який просить не називати його на ім'я, котрим хлопця нарекли батьки, а тільки суворо Тайрон. Хоча це ймення йому точно не пасує. Тайрон це про силу, що фізичну, що моральну, про бійцівський характер та навіть деяку грубість. Пилип же... Пилип. Добрий. Але водночас зарозумілий. Талант. Та в той же момент зі своїми химерами у голові.

- Пилипко, що стряслося, любий?

І, звичайно, подруга в курсі стосовно того, яку не любов до свого імені має один з найталановитіших акторів її бабусі, тому тільки так до нього і звертається. 

- Якщо ти не забула, то тобі тут не місце.

Ось про це я кажу, коли нарікаю Пилипку зарозумілим. Високомірним. Тільки но його его зачепили, навіть жартома, навіть внучка його керівниці, як цей півник пір'я розпустив і вже чимдуж "квокче", розганяючи неугодних курочок в сторони. В цьому випадку Ольку.

- Якщо ти не забув, то тут всім керує моя бабуся. - Відбиває дівчина, стаючи в стійку, не даючи хлопцю пройти повз, а він явно збирався саме до мене. Вони хоч і знаються між собою, і, судячи з усього, давним-давно знайомі, але їхня спілкування, м'яко кажучи, специфічне. На грані фолу.

- Прошу, йди жалійся Ларисі Анатоліївні, як тебе маленьку, дрібненьку образили, - і відступає вбік, відходячи від дверей, звільняючи моїй подрузі дорогу до керівниці вистави. Підбурюючи дівчину і справді перетворитися в маленьку скиглійку.

- Сама впораєшся? - Оля розвертається, щоб перевірити, чи я готова, якщо що, до словесного батлу з головним героєм п'єси, і отримавши моє підтвердження, вирушає на вихід. Та подруга була б не подруга, якби не залишила за собою словечко, завдяки якому про неї будуть ще довго згадувати. - А ти, Филипок, бережи свій задок. Якщо ти розумієш про що я.

З цього ракурсу не можу побачити, але впевнена, що вона ще і підморгнула перед тим як покинути межі гримерки. І словом не обійшлося, для "Филипки" у неї ціла заготівка. Таке враження, що завчасно готувалася. Чи це стандартна фразочка з їхніх перепалок?

- Ти ж ніби з усіма відправлявся на обід, хіба ні? - Ага, зрозуміла, не стандартна ситуація, зовсім ні, бо хлопець весь буряковий, можна запросто в борщ класти, надасть відповідного кольору страві. При цьому хапає ротом повітря, як рибка, котру випадково знесло з акваріума. Лапкою кота. Ціііііілком випадково.

- Я раніше повернувся, щоб пропрацювати фінальну сцену, - нарешті відновивши здатність говорити, Тайрон входить у свій звичний режим мачо-мена, зваблювача жіночих сердець.

- А що там? - Якщо чесно, я ще не дійшла аж туди. Думала цим зайнятися сьогодні увечері, оскільки репетиція фінальної сцени планувалася на завтра.

- Найцікавіше, як і пасує фінальній сцені, - дістає десь з-за пояса штанів кіпу папірців, і щось там демонструє, вказуючи своїм пальцем.

- На зір не жаліюся, але не настільки, щоб звідси побачити, про що ти говориш.

Що ж, його ставлення до мене в рази краще, ніж до Олі, бо робить послугу, наближаючись ближче, не зрушуючи палець з вибраного місця. А мене вже інтерес проймає - що ж там за фінальна сцена така, що хлопець так горить бажанням її продемонструвати? Скоріш за все, щось геніальне вигадала Лариса Анатоліївна, якщо його очі так яскраво блищать. А він то не новачок в цій справі, пройшов труби й води, і всі підводні течі, старше від мене може на якихось пару років, але пізнав дзен в цьому мистецтві.

- Правда тут не читати потрібно, - бубонить над головою, поки я вчитуюся в текст, - а відчувати.

"Головні герої святкують свою перемогу, перемогу коханням у цьому злісному, підступному світі, зливаючись у солодкому поцілунку..."

Там ще щось було... Було! Але наразі обличчя Пилипа виявляється перед очима, секунда і його губи зминають мої, котрі були зовсім не готові до такого розвитку подій, від чого стає тут же противно. Ніби бульдозер по них пройшовся, завдавши відчутного болю.

"Або, може, від того, що це не той незнайомець Антон, якого ти сама ледве не зжерла тієї ночі?"

Думки про цього бісового Антона все життя будуть мене переслідувати? Міркую про таку перспективу, сама пробуючи ввімкнути хоч якусь пристрасть в цей поцілунок, хоча б намагаюся зробити так, щоб мені сподобалося. Хоч трішки...

"Фу! Гидота!"

До того ж повнісінька! Солідарна! І сама на себе злюся, коли на мить уявляю, як би то воно було, якби на місці Пилипа був інший... 

"А що як уявити, що це незнайомець з тієї ночі, і саме він зараз тебе цілує? Допоможе?"

Це клініка...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍