Марія Семенівна Галина - Автохтони

Урія, – мій прекрасний коханий. Мій втрачений скарб. Місто – жива дихаюча істота, яка перевертається у своєму напіврозумному сні, воно саме творить свої легенди, воно викликає з мороку тіні та керує ними. Воно викидає промені світла, як риба ікру. І ми призвали вас, і вручили меча, що світиться, і поставили проти ворога… – Сигнал зник, повернувся. – …ак сподівались…ам так допомагали. А ви просто взяли та поїхали. Розбудили дракона та поїхали. Він прокинувся, і він страшний. Вам мало Шпета?

– Шпет живий і здоровий, – сказав він. – Усе це ілюзія, розіграш. І знаєш, Уріє, я втомився. І я хочу спати. Я вже сплю. Ти не розмовляєш зі мною, Уріє. Ти мені снишся. Ти – породження мого сну. Прекрасна, сяюча, досконала істота, якій немає місця у грубому світі. Я спіймав тебе і замкнув у коробочку свого сну, тепер ти будеш зі мною, Уріє, і я ніколи не буду самотнім.

Із краю у край вікна проплив елеватор, потім водокачка, потім будиночок станційного наглядача з чахлим палісадником. Чорнила присмерків замазували навколишній світ до непевних, майже нерозрізненних обрисів…

– Але ж кришталева куля була, – сказав Урія дуже виразно. – Кришталева куля була. Вона справжня. І я справжній, я вільний, а те, що тобі здається мною, лише плід твоєї бідної уяви. А кришталева куля була, ти сам бачив її, мій зраднику, мій коханий, який утік.

Він хотів сказати: просто китайська іграшка, мікросхеми, лінзи, оптоволокно, але зрозумів, що сигнал зник і телефон, який він тримає у долоні, мертвий. І він сказав – прощавай, Уріє, дитино світла, і Урія відповів йому, ні, не прощавай, я з тобою, я завжди буду з тобою, а кришталева куля справжня, і диво завжди нерішуче стоїть на порозі, очікуючи, коли ти його помітиш. Кришталева куля, думав він, влаштовуючись якомога зручніше і поправляючи жорстку подушку, якби я був дуже, дуже маленький, я б потрапив туди і розгадав би, в чому секрет, але я вже не маленький і не можу потрапити всередину. В тому й біда, Уріє, я вже не можу потрапити до чарівної скриньки, навіть якщо вона розміром із місто, бо диво герметичне й впускає в себе лише дітей і безумців.

І найвище небесне коло, що несе на собі зорі й обертається швидше за інші, рухалося, видаючи високий та різкий звук; і з найнижчим звуком рухалося ось це, місячне і найнижче коло; оскільки Земля, дев’ята за рахунком, завжди знаходиться в одному й тому самому місці, тримаючись посеред світу. І вісім шляхів, два з яких мають однакову силу, видають сім звуків, розділених проміжками, чиє число, можна сказати, є вузлом усіх речей, оскільки, відтворивши це на струнах і за допомогою співу, вчені люди відкрили собі шлях до повернення в це місце…

І колеса стукали, й він спав і не бачив, як сніг за вікном зотлів, а потім і зовсім звівся нанівець, поступаючись місцем м’якій сором’язливій зелені, потім шаленій кислотній тріумфуючій зелені, й дерева вбралися у рожеве, і далеко-далеко на краю поля, що курилося, сходило багряне сонце. А він усе спав на верхній полиці, стискаючи у руці мертвий телефон, і ноги його посіпувалися уві сні.

Примітки

1

Добродію, будь ласка! (Нім.)

2

Перепрошую? (Англ.)

3

Я загубив своїх товаришів (Англ.).

4

Чому ж ви тоді їм не зателефонуєте? (Англ.)

5

Вони недоступні. Розумієте, катакомби… (Англ.)

6

Які ще катакомби? (Англ.)

7

Стародавні… Стародавні греко-римські катакомби… (Англ.)

8

Тут і далі в тексті рядки шлягеру Сюзанни Вега «Tom’s Dinner» (Завжди радий вас бачити, / сказала людина за стійкою… / і я звернулася до гороскопів, / і пошукала анекдоти та жарти…).

9

Армійська ковдра з ерзац-вовни часів Другої світової.

10

Мерзотник (Пол.).