Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

А слуга Оскар, спостерігаючи за тим, що відбувалося, з усмішкою думав про те, що його господар, принц Руслан, незабаром знайде своє кохання у Каті. Він був упевнений, що принц закохається в неї по вуха, і цей зв’язок змінить їхні життя назавжди.

По вузьких вуличках Аль-Захари швидко бігла жінка на ім’я Зухра. Її червона турецька сукня майоріла на бігу, а довга коричнева коса, заплетена акуратно, спадала на спину. Світлі очі Зухри відображали тривогу, а в руках вона тримала трирічного сина. На її вухах гойдалися невеликі золоті сережки, подаровані свекрухою, — єдина прикраса в її скромному образі.

Зухра поспішала до адвоката Те Йон. У її родині сталася біда, і вона сподівалася встигнути, поки не сталося щось ще страшніше. В адвокатській конторі принц Руслан, знаходячись поруч із друзями та Катею, помітив з вікна жінку з дитиною на руках, яка підбігала до їхніх дверей.

— Те Йон, жінка з дитиною підійшла до дверей. Ви її знаєте? — запитав Руслан.

— Це Зухра, впустіть її, — відповіла Те Йон, кивнувши з теплом.

Руслан негайно направився до дверей, щоб зустріти Зухру. Вона явно була схвильована, але, побачивши його спокійний і благородний погляд, відчула полегшення. Її серце підказувало, що тепер усе буде гаразд. Руслан супроводив її до кабінету Те Йон. Адвокат зустріла їх із усмішкою, намагаючись заспокоїти.

— Оскар, візьми її сина, — сказала Те Йон. — Пограй із ним, поки ми поговоримо.

Зухра, довіряючи Те Йон, без вагань передала сина Оскару, який одразу м’яко взяв хлопчика за руку і повів гратися. До них приєдналися Сем і Софія. Тим часом Руслан і Катя залишилися в кімнаті, уважно слухаючи розмову.

— Зухра, що сталося? Вам погрожують? — запитала Те Йон.

Зухра зітхнула і почала свою розповідь:  
— Сьогодні вранці мій чоловік сказав, що розбереться, але вчора пан Ердаган прийшов до нас і погрожував. Він вимагає нашу пекарню, стверджуючи, що земля належить йому. Але ж ви знаєте, ця пекарня — спадок мого чоловіка. Вона належала його прадіду Махмуду. Цей хліб годує всю нашу сільську громаду.

Катя несподівано втрутилася:  
— Моя мама теж купувала у вас хліб. Ви завжди були добрі і навіть роздавали його безкоштовно.

Руслан, сидячи неподалік, міркував:  
*Невже в нашому королівстві можуть жити такі негідники, як Ердаган? Таким, як він, немає місця тут. Якби я був еміром, я б покарав його.*

Катя, помітивши, як Руслан задумався, тихенько взяла його за руку. Її дотик повернув його до реальності, їхні погляди зустрілися, і він відчув полегшення.  

— Те Йон, ви повинні допомогти нам, — продовжувала Зухра. — Ердаган погрожує нам, каже, що якщо ми не віддамо пекарню, ми про це пошкодуємо.

Руслан твердо заявив:  
— Ми обіцяємо відновити справедливість.

Те Йон кивнула, погоджуючись:  
— Ви чули, Зухро, ми допоможемо. Все буде добре.

Зухра з усмішкою обійняла адвоката:  
— Дякую вам! Добре, що у світі є такі люди, як ви.

Катя додала:  
— Ми зробимо все, щоб допомогти вам і вашій родині. Усі вас люблять, а ваш хліб — найкращий.

Після короткої наради Те Йон звернулася до Руслана:  
— Руслан, ти з Катею проведеш Зухру і охоронятимеш пекарню. Ніхто не має заходити туди. А я тим часом зберу інформацію про Ердагана. Він не уникне відповідальності.

Руслан із радістю погодився, бачачи в цьому не лише можливість допомогти, а й шанс більше дізнатися про Катю.

Тим часом в Аль-Захарі була дійсно знаменита арабська та турецька пекарня, якою володів чоловік на ім'я Мелік. Він пік хліб для своїх жителів і навіть приймав замовлення. Коли він працював біля справжньої печі, до нього вломився багатій на ім'я Ердоган зі своїми людьми, щоб усунути його.  

Мелік поглянув на нього і сказав:  
— Що вам потрібно? Забирайтеся з моєї пекарні й тримайтеся подалі від моєї родини!  

Ердоган направив на нього пістолет і твердо сказав:  
— Востаннє питаю: віддаєте мені пекарню, або ви пізнаєте біль і страждання.  

І ось у цей момент до пекарні увійшов принц Руслан із закритим обличчям і в чорному одязі, як у арабських чоловіків. Він різко схопив руку Ердогана, і постріл пролунав у стелю. Усі люди на вулиці почули це і обурювалися словами:  
— Що вони роблять у пекарні Меліка?  

Катя підійшла до Меліка, щоб захистити його. Принц Руслан витягнув пістолет із рук Ердогана і сказав:  
— Ви надто жорстоко поводитеся з людьми, погрожуєте їм пістолетом. У вас немає ні душі, ні серця. Залиште їх у спокої!  

Ердоган подивився на закрите обличчя молодого чоловіка і спробував пригадати, чи бачив раніше ці знайомі очі — можливо, у новинах чи газетах. Але так і не згадав. Він запитав:  
— Хто ти такий, юначе? Чому ховаєш своє обличчя? Що ти приховуєш?  

Руслан сердито відповів:  
— Не перекладайте провину на мене. Ви заслуговуєте покарання. Зараз приїде адвокат Те Йон, і вона розбереться з вами.  

І саме тоді приїжджає поліцейська машина, а разом із нею і Те Йон. Ердогана арештовують за спробу незаконно отримати пекарню, землю, а також за погрози зі зброєю. Його відвозять до відділку, де його справою займається сам емір Ібрагім у суді.