Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

розвинув свій унікальний стиль, коли вів щоденники, яких ніхто ніколи не бачив. Метью нікому не мав показувати свої перші «погані» малюнки. Коли ніхто не спостерігає за вами, ви можете грати вільно, і ця свобода руху є вирішальною для розкриття та розвитку природних граней вашого таланту. Час для вправ та дисципліни настане пізніше.

Якщо ви не прагнете до творчої мети лише для власного задоволення, наступним кроком має стати призначення дати, коли ви наважитеся показати комусь свою роботу. Нехай це буде ваша родина або близький друг – люди, які не є експертами в обраній сфері. На цьому етапі гри вам потрібна не професійна критична оцінка, а любов і схвалення. Вам треба відчути світ як місце, де вас раді вітати. Ваша родина та друзі вважатимуть, що ви неймовірні, і їхня похвала та пропозиції допоможуть вам усвідомити, що творче зростання на очах інших людей – цілком безпечна річ. Тільки тоді ви готові будете сприйняти думку більш неупередженої та вимогливої аудиторії.

Після того як кілька тижнів Метью показував свої малюнки друзям, він захотів почати навчання, але його все одно брали дрижаки від однієї думки, що доведеться працювати в атмосфері змагання з іншими студентами. Він згадав, що знає художницю, яка давала приватні уроки вдома, тому домовився з нею про заняття. Уже за місяць її поради та заохочення дозволили йому записатися на курси малювання в маленькій художній школі. За кілька місяців він доріс до вивчення живопису в одній із провідних мистецьких шкіл.

Метью треба було впоратися зі страхом виявитися недостатньо вправним, при цьому він вивчав живопис для власного задоволення! Ось якими тиранами можуть бути наші внутрішні критики. А що робити, коли ваша мета вимагає відповідності не лише внутрішнім, але й зовнішнім стандартам, як у випадку з Андреа, котра хотіла стати відомим фотографом? Її початкова ціль – «опублікувати одну або декілька фотографій знаменитостей у солідному загальнонаціональному виданні». Одну зі своїх проблем вона сформулювала так: «Боюсь, я недостатньо вправна». Оскільки у творчій упевненості в собі немає нічого таємничого і вона зазвичай зводиться до практики й поступового схвалення оточенням, ви можете влаштувати для неї мозковий штурм, як для будь-якої іншої стратегічної проблеми. Саме так зробила Андреа.

«Проблема: Я не можу, бо в мене немає Х, де Х – упевненість у своїй вправності. У цьому випадку питання № 1: „Як мені отримати це без Х?“ – звучить так: „Як я можу досягти мети без упевненості, що я достатньо вправна?“ Це неможливо. Якщо в мене не буде хоча б трохи впевненості в моїх здібностях, я знаю, що ніколи не насмілюся навіть зустрітися з редактором журналу. Я не хочу стати посміховиськом. Отже, мені краще спробувати попрацювати над питанням № 2: „Гаразд, як я можу отримати Х? Як я зрозумію, що вже достатньо вправна, аби показати свою роботу редакторам?“»

Зверніть увагу, що це питання на кшталт «Як я дізнаюся, що стала кінозіркою?» Воно просто вимагає цілі – чітко визначеної дії або події. Якби Андреа чекала, поки вона почуватиметься достатньо вправною, то ніколи б не наблизилася до дверей кабінету редактора, тому що такий вид упевненості в собі зникає, наче міраж, у муках страху сцени. Отже, що зробила Андреа – вона вирішила довіритися зовнішньому схваленню своїх здібностей, навіть якщо буде досі налякана: «Я знатиму, що достатньо вправна, коли це підтвердить професійний фотограф, якого я поважаю».

Тепер Андреа могла запитати в себе: «Як я зрозумію, що достатньо вправна, аби показати свою роботу професійному фотографові?» Вона встановила адекватний, але чіткий ліміт тривалості «безпечної» практики, яку могла собі дозволити: «Через три місяці фотографування та демонстрації результатів своїм друзям». Після цього вона могла попросити мережу своїх друзів познайомити її з фотографом, що дозволило б пройти «тест» у більш неформальній атмосфері та зробити його менш лячним.

Річ, однак, у тім, що, які б ви не були підготовлені, кожного разу, коли будете підніматися на новий щабель або мати справу з більш вимогливою аудиторією, ви знову боятиметеся – наче людина, яка цілком призвичаїлася до метрового трампліна, але якій стає млосно, коли вона вперше має стрибнути з трьох метрів. Якщо правда те, що неможливо «переготуватися», так само правдивим є твердження, що ви ніколи не будете повністю готові. Ось чому ви мали встановити чіткі дати для кожного кроку у вашому плані. Настає момент, коли ви повинні діяти, готові ви до цього чи ні.

Я іноді думаю, що найбільша і єдина різниця між чоловіками і жінками полягає в тому, що коли хлопець чогось боїться, йому все одно доводиться це робити, аби з нього не глузували, тоді як дівчатам дозволено злякатися та зійти з дистанції без ризику особливої ганьби – інколи за це ще й можуть похвалити. Несміливість вважається ознакою «жіночності». Звичайно, такий підхід нині змінюється. Але це одна з причин, чому так багато з нас, дорослих жінок, втратили шанс, який міг би дозволити нам вирватися з в’язниці бездіяльності, фантазій та страху.

Я хочу, щоб ви навчились рухатися вперед, незважаючи на страх. Адже зупинитися через те, що ви злякались, – єдине, що може вас дійсно вбити. Це те, що є справжнім провалом. Озирніться на своє життя, і, думаю, ви побачите: відмовки та втечі коштували вам значно більше, ніж найгірші помилки. Коли ви падали, то принаймні з’ясовували, що земля тверда, а ви не зроблені зі скла. Однак коли все кидали, не отримували ніякого знання й досвіду.

Припустімо, ви подбали про сигнали виживання № 1 і № 2. (Є ще третій потужний тип страху виживання – страх самотності, про який ми поговоримо окремо, оскільки ви не можете впоратися з ним самі.) Усе, що лишається, – останній бар’єр, а саме страх сцени. Вам треба впоратись із ним один раз, і ви почуватиметесь упевнено й безпечно. Наступні чотири поради допоможуть вам це зробити.

Повторення важких часів: бійтеся на здоров’я

Якщо ви налякані перед тим, як зробити важливий крок, не боріться з цим страхом. Дозвольте собі боятися. Це природна реакція вашого організму на щось нове й непевне, і її мета – налаштувати вас на пік готовності, а не паралізувати ваші дії. На останнє здатний лише страх такого страху, а не сам страх.

Важкі часи – це день або година перед тим, як ви почнете діяти. Це момент, коли з’являються всі очевидні фізичні симптоми страху. Здається, у вас от-от почнеться серцевий напад або ви не встигнете добігти до туалету. Але насправді ви просто перебуваєте в очікуванні: енергія готовності набирає обертів, але не знаходить виходу. Тому дайте