Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

Коли сонце Фаренго схилилося до обрію, Мулан присіла на брилу біля чоловіка.

— Я щойно спілкувалася з Р’аавал, — повідомила Знаюча. — Вона каже, що нам загрожує небезпека.

— Як твоя рука?

— Краще. Ти розумієш, про що я кажу?

— Хвала Велудуману, Гумм ще не поглухнув і не здурів. Гумм все розуміє. Тут гостює найцінніша річ у Всесвіті, і погані хлопці можуть за нею послати. Напевне, вже послали.

— Преподобна пропонує нам звідси евакуюватися. За шість годин відлітає «човник» з паломниками.

— І що ти вирішила?

— Р’аавал мудра Знаюча, — після хвилинного мовчання мовила Мулан.

— Я ж не питаю тебе про мудрість Р’аавал. Я питаю про твоє рішення.

— У разі нападу на Лабіринт з нас буде небагато користі.

— Ти казала так само, коли Овіта попередила про своє переродження.

— Це різні речі.

— Ти боїшся за дитину?

— Я говорю про нас з тобою.

— Тоді послухай Гумма, — шахтар підвівся і повернувся обличчям до сходу, звідки наповзали фіолетові сутінки. — Велудуман на світанку часів пояснив своїм дітям дві найголовніші речі. По-перше, життя всіх істот має йти своїми шляхами й ніхто не має права йому заважати або ж спотворювати його. А по-друге, кожний має виконувати те, що йому призначено. Якщо хтось починає хитрувати і ухилятися, це для нього погано закінчується.

— Я сто разів це чула.

— Й досі нічого не зрозуміла.

— Хіба нам призначено захищати Ковчег? Тут знайдуться захисники, у мільйон разів потужніші за нас з тобою.

— Один раз ми його захистили. Виходить так: як ти усе це не повертай, а ми тепер в чині захисників. Нас закликано стояти проти спотворювачів життя, і Гумм не бачить знаків відкликання.

— Ну так, звичайно, ти вмієш на пустому місці нагромадити гору пафосу.

— Це не пафос, піфійко, — шахтар примружився на зоряне гроно, що спалахнуло на східному обрії. — Та й місце не пусте.

— Без ґ’ормітів, мій великий воїне, в нас й тоді нічого не вийшло б. Якби не Р’аавал… — від одного спогаду про бій на обвідній галереї в Знаючої перехопило горло. — Чи вже забув, як тебе скалічила та потвора, як ти лежав на підлозі й щось мурмотів про товстих ящірок?

— Ми йшли шляхом нашого призначення, і Гуммові не стидно згадати про все, що відбулося тієї ночі.

— Я зрозуміла, — посміхнулася Мулан. — Гумму сподобалося рятувати всесвіт.

— І так можна сказати, — підтвердив рудокоп. — Але ти не забов’язана ризикувати дитиною. Ти ледь не втратила її на галереї.

— Ти припускаєш, що я кину тебе і відправлюся з ящерами на Ґ’орму?

— Я бачу, Мулан також сподобалося рятувати всесвіт.

Вони довго мовчали, спостерігаючи як міцнішає вітер, піднімаючи куряву та затрушуючи горизонти імлою. Відтак Знаюча мовила:

— Преподобна наказала евакуювати Кішу.

— Мала й далі в анабіозі?

— Напевне. Бідна дівчинка, на Ґ’ормі їй буде самотньо, — Мулан підвелася і рушила до Лабіринту.

17

Орбіта планети Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

20 юла 417 року Ери Відновлення.

Марков звик до різких поворотів долі. Виходячи з гібернації на орбіті Аврелії, він привчав себе до думки про повернення до стабільного життя.

«Полювання на Темного відбулося, — казав собі він. — Так, імператор не в захваті від кінцевого результату, але все могло закінчитися набагато гірше. Тепер я служитиму на Аврелії. Маккосліб, зрозуміло, не найкращий шеф, але й не ворог. Припне старого пса до якоїсь провінційної буди і суворо накаже сторожити городи і теплиці колоністів. Скажімо, зробить мене керівником поліційного управління у тихій провінції. Або ж — зрештою, чому б й ні — поставить на чолі центрального слідчого апарату. Так тому й бути. Робитиму те, що вмію. Все спокійніше, ніж ганяти за монстрами всією Галактикою. Аврелія, як не крути, не найгірше місце, одна з Випереджаючих планет. От лише це кляте тяжіння. Але й на це є рада. Носитиму зручненький такий екзоскелетик, зовсім не помітний».

Але скільки б він не умовляв себе сприйняти такий поворот подій за щастя, чогось воно не сприймалося.

«Ти — опальний адміністратор, — ворушилися хробаки сумнівів. — Невдаха, що не виправдав найвищої довіри. Зауваж лише, як на тебе дивиться обслуга карантину. Правильно, вони дивляться на тебе, як на грьобаного лузера, який ще вчора був всесильним імперським комісаром, а тепер відправлений ганяти торчків та членистоногу нечисть. Ти міг увійти до історії як переможець самого Темного, а увійдеш як старий мудак, якого клонована повія обвела навколо пальця».

Марков гнав хробаків геть й максимально затягував графік відновлювальних процедур. Він ніби відчував, що монарша десниця, яка піднялася, аби зняти бойового офіцера з шахової дошки, завмерла в повітрі.

Колишній комісар лежав у камері вакуумного масажу, коли на його внутрішній комунікатор перекинули виклик з офісу прем’єр-міністра колонії.

— У мене для вас сюрприз, генерале, — почув він знайомий голос.

— Вітаю вас, пане прем’єре.

— Я вас також, мій друже.

Маркову здалося, що Маккосліб ледь стримує сміх.

«Й чого б це його так розпирало?» — у генераловому підребер’ї стало зимно від недоброго передчуття.

— Щойно отримав наказ імператора. Він безпосередньо стосується вас.

— Наказано розжалувати мене в сержанти?

— Все набагато цікавіше.

— …?

— Імператор наказує вам очолити спеціальний конвой і доправити на планету Фаренго терористку Фатіму Ферфакс. На Фаренго вам пропонується разом з кораблем перейти у підпорядкування ґ’ормітській колезі наших піфійок, ім’я якої я при всьому бажанні не годен вимовити.

— А ви садист, Маккослібе.

— Нічого особистого.

— І коли я маю приступити до конвоювання?

— За три години я пришлю на «Салем» міжорбітальний «човник». Він доправить вас на борт рейдера С108 з красивою назвою «Лорд Полум’я». Контейнер з терористкою вже на борту. Вона у стані глибокої гібернації. Решту вам повідомить командир корабля.

— І хто ж там кермує?

— Контр-адмірал Аннадір. Також відомий як Бегемот.

— А не забагато генералів