Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— А координати тих складів у тебе є? Плани їх облаштування? — примружився Сергій.

— Ну, якщо подумати, пошукати в архівах… Нещодавні ядерні навчання русні проводилися на території Білорусі, отже є велика ймовірність, що задіють ті потужності. А в Білорусі до 1996 року було близько 30 локацій для розміщення ядерки. Звичайно, далеко не всі з них пережили розпад радянського монстра, проте я знаю, що у 1960-х там базувалися чотири ракетні дивізії: у Пружанах, Поставах, Мозирі та Ліді, на озброєнні яких були ракети Р-12, Р-14 та РСД-10 мобільного та шахтного базування. У мене в одній з них дядько служив. Пускових же шахтних комплексів на території Білорусі було лише два. Перший засекречений об'єкт базувався у Поставському районі та був оснащений ракетами Р-12У – шахтна пускова установка «Двіна». Другий знаходився недалеко від Сморгоні і був оснащений ракетами Р-14У – пускова установка «Чусова». Думаю, саме якусь з них знову обладнали для використання, бо це дешевше і швидше, аніж будувати з нуля. Окрім того, в Білорусі точно досі є Центральна база зберігання ядерної зброї "Гомель-30". Теж родом з 1960-х років. ЦБЗ це дуже солідний комплекс споруд, який включав периметр технічної зони, де знаходилися сховища ядерної зброї, залізничну станцію, автопарк і військове містечко. Наскільки я пам’ятаю, кожне сховище ЦБЗ було ізольоване одне від одного, і в кожному зберігалися ядерні боєприпаси кількох видів. Отже, якщо твій шаманський детонатор ефективно пролетить хоча б повз одну з них, буде непоганий феєрверк, бо там може зберігатися досить широкий вибір. Наприклад, в радянські часи на ЦБЗ точно зберігалися:

авіаційні бомби та бойові частини крилатих ракет авіаційного базування;

бойові частини тактичних та оперативно-тактичних ракет та артилерійські снаряди;

бойові частини та бойові блоки ракет;

бойові частини та бойові блоки ракет морського базування та берегових ракетних комплексів,

бойові частини протикорабельних та протичовнових ракет,

бойові зарядні відділення та бойові частини торпед та ракет-торпед, якірні та донні міни, артилерійські снаряди берегової артилерії, глибинні бомби і “пірнаючі” авіаційні бомби;

бойові частини ракет ППО;

стаціонарні та переносні інженерні міни… — задумливо перераховував Дід, спостерігаючи за безпілотником. Він не бачив, як від подиву округляються очі Сергія.

— Кожне з таких сховищ можна умовно поділити на три частини: центральний зал для робіт з частинами ядерних боєприпасів, технічні допоміжні приміщення життєзабезпечення комплексу та безпосередньо зали зберігання. З головним залом ЦБЗ межувало 8 відсіків для зберігання, в кожний з яких вели рейки для візка вантажопідйомністю до 10 тон. І на відміну від інших споруд холодної війни, ЦБЗ ще у 2014 році, була у непоганому стані, тож, якщо русня складує там «подарунки» для нас, то це може бути теж непогана така ціль… — завершив Дід, потираючи підборіддя.

— Триндець… Дід, звідки ти все це знаєш? — ледь підібрав щелепу Сергій.

— Довге життя, непересічні знайомства. Коротше, давай спробуємо, це реально непоганий шанс зірвати плани русні.

— Непоганий. От тільки я б не починав з Білорусі, щоб не підтверджувати їх репетування про підготовку нападу України. Їх тарган третій рік чекає, щоб таке оголосити нашим нападом, щоб його армія нарешті схопилася за зброю.

— Хм, може ти й правий. А й навіщо нам ще один Чорнобиль під боком? Краще, щоб русня сама в своєму лайні плавала…

— А ще у нас лише один робочий прототип утпрерака. І якщо на полігоні, я його просто ховаю від ударної хвилі за бетонну стіну, то при детонації ядерки, якщо вона рознесе склад, це навряд чи допоможе. І ці камінчики, завдяки яким утпрерак працює… Я ще не розібрався, що за сторонні сигнали вони часом видають. Це б все ще протестувати, довести всю систему до ума… — з сумнівом подивився Сергій на безпілотник зі своїм винаходом, який саме приземлився біля чоловіків. Сергій шалено хотів вже використати утрепак на полі бою, проте щось його в пропозиції діда «муляло».

— Якщо до нас прилетить ядерка, вже нікому буде ані досліджувати, ані доводити до ума твій шаманський детонатор. 

— Хочеш сказати, що ми маємо зовсім обмаль часу? —  спитав Сергій, намагаючись відігнати неприємне відчуття, що відповідь йому не сподобається.

— Якби ж то я знав. Але якщо все буде за попередніми схемами, то евакуюватися ніхто до путя не встигне і скільки постраждає людей, важко уявити. А от якщо відправити до складу руснявої ядерки один непримітний безпілотник. Наприклад, під час масового запуску «Нептунів», або наших пташок по їх НПЗ чи аеродромах, то, як мінімум, матимемо мінус один склад і кіпіш у противника. Навіть якщо воно все рвоне в межах складу, (Бо ж ті склади боєголовок, теоретично, повинні були бути добре захищенні, але коли русню цікавили вимоги безпеки? У них там пів армії проспиртованих пітекантропів, які й що таке унітаз не знають) русня займеться пошуками диверсантів і відновленням своїх запасів.  Згоден?  

— Мабуть… — кивнув Сергій, мимоволі уявивши, що всі, хто йому дорогий, можуть опинитися під ядерним грибом.

— Тому, думаю десь за тиждень тобі треба бути готовим до запуску. Я уточню дату наступного вильоту наших пташок та проб’ю інфу по ядерних базах русні, бо дійсно краще, щоб це їх лайно десь там у них і смерділо. Зможеш за тиждень підігнати все для дальнього польоту? З запасом під тисячу км?