Володимир Кирилович Винниченко - Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко

сім’ї: і честь для сім’ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім’я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.

Рита. Більшому?

Корній. А щоб ти знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Nâ! Завели собі сім’ю, і все їй давай, — священна. Поцілував другу женщину, честь опо-зорив. Бо сім’ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім’я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім’ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім’ї? Маєш! Хіба я живу для того, щоб сім’ю со-держувати? Сім’я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім’я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі — давай її сім’ї.

Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім’ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсщш-дю— варипШМ. то мусипГвсе віддати ^для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!

Рита. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.

К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім’ї давати своє... все найдорогше, чому сім’я мені не дасть свого найдорогшого... «святого»? А, маєш...

Рита. Говори ж, що? Говори, що сім’я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?

К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?

Рита (тихо). Чого ж ти хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?

Корній. Ні, я цього не хочу...

Рита. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?

Корній. Мені треба грошей. От і вже.

Рита. І мені треба. Ну?

К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). «Ну»? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти все можеш зробить, що ти товариш мій?

Рита. Говорю. Ну?

Корній. Ну, так от^л^МУРИТТТ Мулена, про-,

датись йому і взяти для сім’ї й для мене грошей. І вже^ —и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!

Корній. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім’ї, для мистецтва, для мене.

Рита. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?

Корній. Я говорю те, що я говорю. От і вже.

Рита. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?

К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім’ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!

Рита. Ти безчестям сім’ї хочеш купити собі артизм свій?

Корній. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім’я вище цього. Тоді женщина не сміє нару-шати її наказів, бо сім’я руйнується. От. А коли сім’я средство, тоді безчестя нема.

Рита. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого — свої живі муки, сором?

Корній. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.

Рита. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло?!

Корній. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім’ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?

Рита. Куди?

Корній. До Мулена!

Рита. Ти справді?!

Корній. Справді.

Рита (якийсь мент пильно дивиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!

Корній. Для того полотна.

Рита (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...

Корній (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!

Рита (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!

Корній. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика. як поріжешГОдійди!

Рита Лесикаї ти л 4

Корній (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий.)

Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить.

Сідає коло столу й падає головою на руки.

Корній (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!

Рита (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобі моя одповідь!

Корній (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить.)

Рита, дрижачи вся, падає знов на стіл і гірко ридає.

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Там же.

Виходять з коридору Ганна Семенівна, Сніжинка і Мігуелес.

Ганна Семенівна (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кімнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...

Сніжинка. Та в чому річ, що сталося?

Ганна Семенівна. Зараз, зараз... {Підходить до дверей зліва і прислухається.) Єсть... Він ходить, а вона співає. (Ледве чути колискову пісню.) Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два рази сьогодні вискакувала в коридор, і нікого вдома не було. Стукала, стукала до всіх...

Сніжинка (нетерпляче). Та що ж сталося? Що? Може, з Лесиком що?

Ганна Семенівна (плаче). Помер...

Сніжинка (скрикує). Помер Лесик?!

Ганна Семенівна (злякано). Тихо, ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже, що тут діється!..

Сніжинка (тихо). Коли ж помер?

Ганна Семенівна. Ще вчора ввечері, якраз, як вона надумалась взяти гроші у Янсона. Рішилася, і от^7 Ато 0 думавУ»

Сніжинка. Та він же недавно ще був зовсім