Марго Л. Стедман - Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман

Наступного тижня, повертаючись додому від своєї кравчині, Ґвен знову й знову прокручувала в голові ту ситуацію. Вона хвилювалася, що стане з її племінницею, хіба можна дитині так страждати. Ґвен більше не могла сидіти згорнувши руки.

Дійшовши до кінця парку, обсадженого кущами, вона звернула увагу на жінку, яка сиділа на лавці, дивлячись удалечінь. Спершу Ґвен помітила гарний відтінок її зеленої сукні. А тоді зрозуміла, що то Ізабель Шерборн. Вона швидко пройшла повз, але Ізабель і не могла вгледіти її, адже була ніби в трансі. Наступного дня і через день Ґвен бачила її на тому самому місці в такому ж напівнепритомному стані.

Хто міг сказати, чи ця ідея з’явилася у Ґвен до того, як Ґрейс повиривала всі сторінки зі збірки казок? Ханна насварила дівчинку, а потім зі сльозами на очах почала збирати сторінки першої та єдиної книжки, яку Френк купив своїй дочці, — казки братів Гримм німецькою мовою, з майстерно виконаними акварельними ілюстраціями.

— Що ти зробила з татковою книжкою? Люба, як ти могла?

У відповідь дівчинка залізла під ліжко й скрутилася в клубочок, щоб її не змогли дістати звідти.

— Після Френка так мало залишилося… — знову захлипала Ханна, тримаючи в руках відірвані сторінки.

— Знаю, Ханні, знаю. А Ґрейс — ні. Вона зробила це ненавмисно. — Ґвен поклала руку на плече сестри. — Ось що, ти йди приляж, а я візьму її на прогулянку.

— Вона повинна звикнути до власного дому.

— Ми просто навідаємо тата. Йому це сподобається, а їй піде на користь свіже повітря.

— Ні, я справді не хочу…

— Та ну, Ханні. А тобі краще відпочити.

Ханна зітхнула:

— Добре. Але тільки туди і назад.

Коли вони вийшли на вулицю, Ґвен дала племінниці іриску.

— Ти, напевно, хотіла цукерку на паличці, правда, Люсі?

— Так, — відповіла дитина і схилила голову набік, здивувавшись тому, як її назвали.

— Тепер будь хорошою дівчинкою, і ми підемо провідаємо дідуся.

Очі Люсі блиснули при згадці людини з великими конями та високими деревами. Вона йшла, смокчучи іриску. Дитина не посміхалася, але не кричала й не скиглила, відзначила Ґвен.

Правду кажучи, не було потреби йти парком. Вони могли б дістатися до будинку Септимуса швидше через цвинтар та методистську церкву.

— Утомилась, Люсі? Чому б нам трохи не перепочити? Це довга дорога до дідуся, а ти ще така маленька…

Дівчинка просто продовжувала щипати пальчиками, мов пінцетом, іриску, досліджуючи її липкість. Краєм ока Ґвен побачила на лавці Ізабель.

— Біжи вперед, до лавки, а я піду слідом за тобою.

Дитина не побігла, а неквапливо йшла, тягнучи по землі ганчір’яну ляльку. Ґвен на відстані спостерігала за нею.

Ізабель закліпала очима.

— Люсі? Сонечко! — вигукнула вона і підхопила дівчинку на руки, перш ніж задумалась, як та потрапила сюди.

— Мамо! — вигукнула дитина, міцно до неї притулившись.

Ізабель повернулась і побачила неподалік Ґвен, яка кивнула, ніби кажучи: «Не хвилюйся».

Ізабель не переймалася тим, що робила та жінка й чому саме. Вона плакала, обіймаючи дівчинку, а потім відсторонилася на відстань витягнутої руки, щоб краще її роздивитися. Можливо, незважаючи на обставини, Люсі все ще може повернутися до неї. Ця думка зігріла її.

— Ой, яка ти стала худенька! Лише шкіра та кістки. Ти повинна бути хорошою дівчинкою і гарно їсти. Заради мами.

Поступово вона помітила ще деякі зміни в дівчинці. Проділ з іншого боку, сукня з тонкого мусліну з розсипаними по ньому маргаритками, нові туфлі з метеликами на пряжках.

Ґвен полегшало, коли вона побачила реакцію племінниці. Біля матері, яку вона любила, Ґрейс здавалася зовсім іншою дитиною. Вона дала їм трохи часу, а тоді наблизилася до лавки.

— Нам краще зараз піти. Я не була впевнена, що ви будете тут.

— Але… Я не розумію…

— Усе це так жахливо. Усім важко. — Ґвен похитала головою і зітхнула. — Моя сестра — хороша жінка, справді. Вона багато пережила. — Дівчина кивнула в бік дитини. — Я спробую привести її знову. Але не можу обіцяти. Будьте терплячою. Це все, що я можу сказати. Будьте терплячою, і, можливо… — Вона не закінчила фрази. — Але, будь ласка, не кажіть нікому. Ханна не зрозуміє. Вона ніколи не пробачить мені… Ходімо, Люсі! — сказала Ґвен і простягнула руки до дівчинки.

Дитина чіплялась за Ізабель.

— Ні, мамо! Не йди!

— Іди, моя солодка. Будь чемною заради мами. Ти повинна піти з цією леді, але ми скоро побачимося знову. Я обіцяю.

Дитина все ще трималася за Ізабель.

— Якщо ти будеш чемною, ми прийдемо знову, — усміхнулася Ґвен, помалу відтягуючи дівчинку.

Дещиця здорового глузду стримувала Ізабель від бажання вирвати дитину й утекти. Ні. Якщо вона буде терплячою, та жінка обіцяла привести її знову. Хтозна, що ще може змінитися поступово?

Ґвен знадобилося багато часу, щоб заспокоїти племінницю. Вона несла її на руках, пестила, намагалася відвернути увагу загадками та уривками дитячих пісень. Ґвен ще не була впевнена у своїх наступних діях, однак вона просто більше не могла бачити, як бідну дитину утримують подалі від матері. Ханна завжди була впертою, і Ґвен боялася, що саме впертість засліпила її тепер. Вона не знала, як приховати зустріч від Ханни. Навіть якщо це неможливо, спробувати було варто. Коли Ґрейс нарешті заспокоїлася, Ґвен запитала її:

— Сонечко, ти знаєш, що таке секрет?

— Так, — пробурмотіла дівчинка.

— Добре. Отже, ми пограємо в секрети, гаразд?

Дівчинка підвела голову, намагаючись зрозуміти її.

— Ти любиш маму Ізабель, так?

— Так.

— І я знаю, що ти хочеш побачити її знову. Але Ханна може трохи сердитися, бо вона дуже сумує. Тому ми не повинні казати їй чи дідусеві. Гаразд?

Обличчя дитини напружилося.

— Ми повинні тримати це в секреті, і якщо хто-небудь запитає, що ми зробили сьогодні, то просто скажи: ходили до дідуся. Не можна казати, що ти бачила свою маму. Розумієш, люба?

Дівчинка підібгала губки і серйозно кивнула, хоча в її очах була розгубленість.

— Вона розумна дитина. Вона знає, що Ізабель Шерборн не померла. Ми бачили її у крамниці Мушмора.

Ханна знову сиділа в кабінеті доктора Самптона, цього разу без дочки.

— Я кажу вам як професіонал: єдині ліки для вашої дочки — час. І тримайте її подалі від пані Шерборн.