Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Драган був королівської крові? – Дівчина, яка весь цей час мовчки вислуховувала розповідь жінок, була дуже вражена почутим.

- Що значить був! – Скрикнула жінка – Він ним і залишається. В його жилах тече сама справжнісінька королівська кров. Всі його предки були правителями.

- Та годі тобі, Марго. – Мо з докором глянула на жінку, а поті підморгнувши Мирі, промовила – Ніхто й не ставив під сумніви походження нашого Імператора. Та все ж, я продовжу розповідь, якщо ти, звісно, не проти?

Марго лиш повела плечима і Мо продовжила:

- Невдовзі, після того, як ти покинула наше поселення, батько став сам не свій. Новини, що щодня надходили із військових штабів, були вкрай невтішними і ми не знали чим можемо йому зарадити. А в шістнадцятий день народження Яронели, він взагалі зник на цілий день, пропустивши ритуал входження в силу власної дочки. Для Яронели це було неабияким потрясінням.  Та шоком для нас всіх стало те, що рано вранці наступного дня, батько привів мене з сестрою до піщаного берега, посадив нас у човен, де вже була зібрана провізія та заклинанням переніс нас в океан. Я й досі пам’ятаю його останні слова «Ви ключ до порятунку людства. Бережіть одна одну. Ви наша остання надія». Вже пізніше, серед провіанту я знайшла цю книгу, а в ній і прощального листа. Нажаль, я так і не виконала його останньої волі – не вберегла Яронели.   

В кімнаті повисла тиша. Кожен в цю мить думав про щось своє.

- Виходить Дарій мій дідусь? – Мира ніяк не могла відвести погляду від товстого фоліанту.

- Так люба.

- І в мені тече сила…

- Нгаруї.

- Але в мені, окрім дару передбачення, більше немає ніякої сили. – Мирі важко було повірити, що вона і дійсно належить до мудрих і могутніх Нгаруї, що здатні послаблювати темну магію та про яких вона прочитала у книжці.

- Ну, я б так не сказала. – Марго подивилася на дівчину і якось дивно усміхнулася. – Сьогодні точно не мало бути дощу, а тут раптом все небо затягло чорними хмарами і он як гримить.

І ніби у підтвердження її слів пролунали звуки грому від якого навіть скло у вікнах задрижало.

- Не лякай дівчини, Марго. – Мо знову із докором поглянула на знайому, а потім ласкаво додала – Справа в тому, люба, що від народження Нгаруї можуть лише декілька речей – несвідомо керувати вродженими стихіями, що залежали від племені з якого вони походили. Ти належиш до Опівнічних Нгаруї, тому у тебе вроджений дар – це вода, і все, що з нею пов’язано. У мене – це рослини, оскільки моє рідне плем’я – це Примарні Нгаруї. Друга ж вроджена здібність всіх Нгаруї – це стримання, будь-якої темної енергію, яку ми здатні приспати, або заглушити. Називай це як хочеш. Решту ж сил Нгаруї отримують у шістнадцять років, після проведення певного ритуалу. Нажаль, твій ми так і не встигли провести. Тому, в тобі і немає всієї сили. Щодо ведінь – то цей дар тобі дістався від твого дідуся по батьковій лінії.    

- А якщо провести зараз ритуал? – Мира ще не до кінця усвідомлювала все те, що зараз чула.  

- Це так не працює. – Мо приречено похитала головою. – Не отримавши сили у шістнадцять, Нгаруї не отримають її ніколи.

- Ну, це ще не доведено. – Марго явно була іншої думки.

- Я розповідаю лиш те, що знаю сама.

- Та невже? Просто Ви ще жодного разу не пропускали ритуалів. Можливо, вік тут зовсім не грає ролі. – Марго продовжувала наполягати на своєму.

- Якщо ти не знаєш… - Мо також починала кипіти.

- Байдуже до сил. Краще скажи чому ні ти, ні мама так і не повернулися до себе додому, не знайшли дідуся? Чому, залишилися тут?

- Тому що вертатися було вже нікуди. – Тепер настала черга бути серйозною Марго. – Острова не стало, Миро. Всі, хто там лишився померли від демонічних рук Морока.

- Марго, не варто їй розповідати. Краще нехай Драган…

- Ха! Драган в житті нічого не розповість. Повір, я його натуру вже знаю досить добре. А Мира має повне право знати, що трапилося після того, як ти і її мати покинули те прокляте місце.

- Роби, як знаєш. Але він тобі за це точно не подякує.

- А ми і не скажемо йому. – Мира благально дивилася на Мо. Їй дуже кортіло дізнатися всю правду.

- Ну, якщо щось, то я Вас попередила. – Мо подивилася на кожну з присутніх. Та заважати не стала.

- Я пам’ятаю, як прибувши до палацу, мене одразу повели до покоїв королеви. Вона була вкрай слабкою. Я, навіть, спочатку злякалася, подумавши, що її величність помирає. Та виявилося все зовсім інакше. Королева Анісія була при надії. У неї під серцем був її первісток. І, враховуючи всі обставини, це звісно ж була дуже радісна новина. Та я все ніяк не могла збагнути, чому жінка кожного дня все слабшала і слабшала. Щоб я не робила, як би її не лікувала – королева марніла на очах. Я, навіть, почала побоюватися, що ні вона, ні її дитя не виживуть.

- Чому ти не використала своєї сили, щоб дізнатися причину загадкового недугу? – Мо, яка знала на що була здатна цілителька, щиро дивувалася, чому та не застосовувала свого дару.

- В тому й була проблема, що я не могла. Складалося таке враження, що мене не підпускають до королеви. Щось захищало її від моїх чарів. Тому, доводилося діяти народними методами лікування. Але, нажаль, від них також не було жодного сенсу. Ми всі були у розпачі, аж поки, на порозі палацу не з’явився майстер Дарій. Він виглядав вкрай втомленим і в той же час затьмарений якоюсь ідеєю, відомою лиш йому самому. Знаючи про мудрість та обізнаність майстра, я, без жодних вагань, розповіла йому про стан королеви. Уважно мене вислухавши, Дарій вирішив особисто оглянути бідолашну жінку. Огляд тривав декілька годин за зачиненими дверима. Нікому не дозволялося заходити до кімнати королеви. Навіть я чекала в коридорі. А потім, королю, мені і ще декільком близьким людям повідомили приголомшену новину. Виявляється, королева повинна була народити справжнього дракона. За декілька століть це був перший маг, що мав би здатність перевтілюватися в дракона. Саме через потужну енергію дракона королева так марніла. Вона була заслабкою для такої сильної дитини. І щоб хоч якось підтримати майбутню матір та зберегти життя і їй і дитині, майстер Дарій скористався досить давньою магією обміну енергією. Було обрано декількох досить сильних магів нашого королівства, серед яких була і я, які повинні були по черзі насичувати королеву своєю енергією. Завдяки цьому Анісія протрималася аж до самих пологів. І якщо тут ми могли врятувати ситуацію, то у війні з Мроком шансів не було й досі. Кожного дня він, разом зі своїм військом, просувався все далі і далі, лишаючи за собою лиш смерть, пустку та зруйновані поселення.