воєвідстві. Він поробив свої завваги, бо визнавався добре в тодішних польських умовинах у воєвідстві, і статути товариства були затверджені. Я цим незвичайно втішився, бо цим була дана можливість прилюдним зборам і водночас проломано перші леди, а саме: поляки допустили до голосу нове товариство. Збори відбулися, головою вибрано о. Галущинського, як ректора, а я став приготовляти новий журнал, який назвав старовинною нашою назвою “Богословія”. Позамовляв статті, поспроваджував нові книжки, між іншим і для о. Костельника, на основі чого він написав про Айнштайна[379]. Всі були вдоволені, передусім єпископ Йосиф Боцян, а навіть о. Костельник казав, що перша книжка “Богословії” вийшла надсподівано краще. Усю роботу мусів я сам робити і в редакції, і в адміністрації. Одначе зачав я приготовляти перший том “Праць Богословського наукового товариства”.
Коли я опублікував свою другу габілітаційну працю “De principio spirationis”[380], то о.Костельник побачив, що те все переростає йому понад голову, і накинувся в дуже грубий спосіб на мої праці, які знайшли в закордонній всесвітній науковій пресі якнайкращі оцінки. У відповідь я, не входячи в полеміку, унагляднив його нахабність. Я зачав діставати листи з признанням, так що о. Костельник мусів мене перепросити прилюдно в “Ниві”, що для нього як зарозумільця коштувало багато труду[381]. Він програв, але при кожній нагоді старався це зазначити. Одначе я робив все, що міг, щоб не загострювати справи і не дражнити його пересадних амбіцій. Коли я пізніше, з доручення Митрополита, перейняв “Ниву”, то допускав його статті, очевидно не проти целібату і не з антицерковними випадами. Так що завваги о. Королевського, написані в його книжці французькою мовою “Митрополит Андрей Шептицький”, від впливом котрогось там з його прихильників, немовби я як архиєпископ і пізніший митрополит був для нього неуступчивий і авторитарний, є позбавлені всякої основи[382]. Правда лише одно, що я боронив схолястичної філософії, яку о. Костельник хотів поборювати. Дальше, коли я вже як архиєпископ за німецьких часів правив в Преображенській церкві, то він мені виразно заявив, що здержується від виступу проти Риму до смерти митрополита Андрея, і витягнув мені навіть готову працю проти примату, яку опісля, завдяки большевикам, опублікував[383]. Ціле нещастя лежало в тому, що ніхто його в тій загонистості не здержував, але улягав його крикливості. Оповідали мені отці і його учні, що він як катехит хвалився перед ними, кажучи, що він як філософ-діялектик неперевищений і що йому дорівнює тільки митрополит Шептицький. Я пригадую собі дуже добре, коли
