Микола Смоленчук - Смутна доба

— Не здумай тікати, доки тебе не попередять, — застеріг. — Те може погано скінчитись...

Доля місця не знаходила — економ наказав їй готуватися до втечі, а сам третій день невідомо куди подівся. Може, зірвалося? Але ж ні! Доля своїми очима бачила Левка, він щось придумав!

Металася у гарно обставленій клітці, не знала, що робити і що думати?!

День почався, як і десятки інших. Старша служка принесла сніданок, щось для рукоділля, потім, як завжди, їй дозволялося прогулятись у супроводі служниць, невідступних і мовчазних, мов черниці.

Та ось з Чигирина прискакав вершник і пішла вакханалія[189]. Навіть її охоронці разу раз зникали: готували панночку в дорогу.

«Краще на себе руки накладу, ніж весілля!» — вирішила.

Заглянула пані Вотця, немолода дружина економа, дуже добра і співчутлива жінка. Дівчина її знала з перших днів перебування на Чуті, економка завжди виявляла до неї увагу — то вишень принесе, то суниць, якось зайшла похвалитись сукнею.

— Пояс ще покійний свекор заповів по тестаменту, мені з червоною позолотою, а Ганці, дружині Андрія, із зеленою.

Доля цілковито їй довіряла, вважала пані Вотцю своєю людиною у чужому і ненависному маєтку.

Пані економка залишила дівчині вузлик.

— Тут свитка і хустка, як у твоїх служок. Одягни і йди через нашу хвіртку в ліс, до дуба з трьома стовбурами, пан Андрій зове його «три брати». Там на тебе чекають. Тільки не поспішай, не біжи, як оглашена[190]...

Одягнувши свитку та запнувшись темною хусткою, Доля ловила серце, щоб не вискочило. Економ жив поза замочком, мав свій вихід у дерев'яній стіні. Це примітила Доля уже давно.

Хвіртка виявилась прочиненою, дівчина, ледве стримуючи себе, згорблено побрела стежкою до лісу і лише там полетіла, мов на крилах.

Ще здалеку помітила четверо коней під сідлами, а коло них трьох козаків з рушницями в руках. Одного упізнала, він, Левко. Аж світ захитався, коли побіг їй на зустріч.

Розкішна карета, придбана паном Гириком у Кракові, мало не перекинулась, пересікаючи крутий спуск чутинського урочища. Гайдуки, що скакали за каретою, утопали в хмарах куряви. Та в замочку молодої не виявилось — щойно була і не стало, мов крізь землю провалилася.

Каштелян підняв на ноги усе староство, але втікачки не знайшов.

Гермоген, колишній казанський митрополит, ще на початку царювання Дмитра був запрошений як член сенату до Москви. Але він вперто вимагав хрещення католички Марини, за це його вислали в єпархію.

Шуйський наказав вивести його на патріарха, але швидко, як уже говорилося, не поладив з ним. Гермоген був людиною грубою, свавільною, надто суворою, він, як і цар, надто прислухався до нашіптувачів та обмовників. Водночас це був прямий і чесний патріарх, котрий служив переконанням, а не вигоді. Конфліктуючи з царем, Гермоген його захищав, бо той був помазанцем, законним правителем. Патріарх міг виходити до натовпу, що виступав проти Шуйського...

Тепер цар Василь викликав до себе патріарха і наказав послати за його попередником. Колишній патріарх Іов, так ганебно відправлений до монастиря, прибув до Москви з почестями у царській кареті, оббитій соболями. Обидва патріархи обнародували грамоту на захист царя, відслужили молебень в Успенському соборі.

Не допомогло й це, вороги царя вперто йому протидіяли.

Цар Василь, занепокоєний успіхами повстанців, вирішив отруїти Болотникова. Він посилав до нього німця Фідлера, щедро його обдарувавши, але той відкрився Болотникову.

А Молчанов незворушно сидів у Самборі. Болотников писав з Тули, що повстанці хочуть бачити царя, що його присутність необхідна для здобуття столиці.