Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Пашковський М. Україна, татарами терзана… // Марсове поле. – Кн. перша. – С. 158—159. ">474

Вартим уваги є твір Пашковського «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами». Його можна вважати поетичною енциклопедією козацького життя. Автор протиставляє два світи – християнський і мусульманський. Мусульманський світ для християнина – це світ неволі, знущань і розпусти. Тому християнин, знаючи, що це може йому дорого коштувати, намагається втекти з того ворожого світу. У зазначеному творі зустрічаємо класичні «козацькі сюжети», що ввійшли до народних дум та відобразилися в художній літературі. Це – татарський полон, ризикована втеча з турецької неволі, переслідування втікачів, захоплення бранцями турецької галери тощо.

Звичайно, є в творі й про напади козаків на татар і турків. Пашковський виводить образ шляхтича Кимиковського, який опиняється в татарському полоні. Втікає з нього до козаків. І воює з ними проти бусурман:

«В рік потім Кимиковський утік до козацтва, До славних запорожців – вояків-юнацтва, Пробув поміж козацтвом він три чверті року, Ні в чому не порушив жолдакського б кроку. Де міг, чинив татарам всілякії шкоди, Показував улуси, козацтво приводив Туди, де мали бути татарські осіддя, Бо знав, де найбагатші; за свого провіддя, Татарські усі справи добряче спізнавши, Чинив, як це годиться для витязя завше: З’являв, де в них загони, де кіш розбивали, Над котрою рікою улусом стояли, Де їхнії добитки і де хоронили Користі, а де юрти свої становили»475.

Окрім нападів на татар, Кимиковський разом з козаками воює також проти турків на морі:

«З козаками ходив він на Чорнеє море, Караван не один там, бува, воду поре, Під Білагрод ходили; з добром із чималим Корабель там турецький, армату забрали»476.

Пашковський, ймовірно, непогано орієнтувався в козацьких справах. Судячи з усього, мав контакти з козаками та їхніми ватажками. Звідси доволі об’єктивне зображення козацтва та його діянь.

У Пашковського є дещо незвична книжка – «Розмова козака запорозького з перським гінцем про справи військові поган з християнами». Як зазначалося, цей твір побачив світ у 1617 р. У той час велися таємні переговори між козаками й перськими правителями, щоб об’єднати свої зусилля в боротьбі з турками. Однією з центральних фігур у цій дипломатичні грі був П’єтро делла Валле.

П’єтро делла Валле

Варто сказати кілька слів про цю людину. Народився він 1586 р. у знатній римській родині. Отримавши чудову освіту й маючи в Італії певне становище, делла Валле покидає свою батьківщину. У 1614 р. вирушає з Венеції в подорож, яка тривала 11 років. Спочатку делла Валле прибув до Константинополя, де вивчив турецьку й арабську мови. У 1615 р. подався до Персії, опинився при дворі шаха Аббаса Великого (1571—1629). Там він відстоював ідею «козацької республіки» в Трапезунді. Його підтримував і кримський принц-утікач Шагін Гірей, про якого вже велася мова.

Чи діяв делла Валле самостійно? Ймовірно, він був агентом італійського, зокрема венеціанського, купецтва, зацікавленого в переорієнтації торгових шляхів у Європі. У результаті Великих географічних відкриттів, а також посилення турецького контролю в басейні Середземномор’я Італія опинилася на маргінесі європейської торгівлі та почала втрачати своє значення.

Делла Валле пропонував Аббасу «прорубати» коридор до Чорного моря, захопити з допомогою козаків Трапезунд, створивши тут при їхній допомозі свою базу. У результаті цього відкрився б новий торговий шлях, що йшов із Персії, а також з Індії й Китаю Чорним морем, українськими землями, де були колонії італійських купців, й далі в Європу. Це був би набагато коротший шлях, ніж морський шлях навколо африканського узбережжя або Середземним морем.

Про спроби реалізації цього плану свідчать події, які розгорнулися в Кримському ханстві після Хотинської битви 1621 р. Як відомо, в 1620 р. турецький султан Осман ІІ (1604—1622) починає активні дії проти Речі Посполитої. Цього року армія останньої зазнала нищівної поразки під Цецорою від турецького війська. Наступного року султан Осман ІІ привів величезне військо під Хотин, сподіваючись остаточно «добити» Річ Посполиту. Тут мала відбутися вирішальна битва між військами цієї держави й Османської імперії. Якби турки виграли цю битву, вони мали б шанс серйозно перекроїти політичну карту Центральної й Східної Європи. Під їхньою владою чи залежних від них держав могла б опинитися значна частина території нинішньої України і, можливо, навіть Польщі та Австрії. Про «торговий коридор» від Індії та Персії до Європи через Трапезунд, Чорне море, Україну можна було б остаточно забути. Проте Хотинську битву виграла Річ Посполита. Причому головну роль у ній відіграли козацькі війська під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного. Останній, до речі, незадовго перед цим активно воював проти турків на морі. Не виключено, що він був залучений до реалізації планів делла Валле й перського шаха.

Виграш Речі Посполитої в Хотинській битві відкривав чималі можливості для реалізації цих планів. У Кримському ханстві хан Джанібек Гірей починає проводити політику унезалежнення своєї держави від Туреччини. Туркам вдалося в 1623 р. позбавити його престолу й поставити ханом Мехмеда ІІІ Гірея. Проте останній не виправдав їхніх сподівань. Мехмед ІІІ повернув із Персії свого брата Шагін