Кобо Абе - Жінка в пісках

ще щось розповісти, та присягаюсь, у мене не було жодної прихованої думки. Бо між основними записами і постскриптумом — майже тримісячна перерва.

Тепер про перший тип обличчя — з м’ясистими випуклостями на чолі, щоках і підборідді. Згідно з психоморфологією, таке обличчя не має стійкого виразу й належить людині інтровертній, схильній до конфліктів. У найкращому випадку воно годилося б лихвареві, який ні разу в житті не зазнав збитків. Але не спокусникові. Під впливом тільки зовнішнього враження я втратив цікавість і до цього типу обличчя.

Отже, після такого просіювання залишилося ще два...

«На чолі, щоках і підборідді м’які жирові відкладення». ...Згідно з психоморфологією, обличчя людини інтровертної, гармонійної або схильної до самоаналізу при великому самовладанні.

«Загострене коло носа обличчя»... Згідно з психоморфологією, обличчя людини екстравертної, негармонійної або вольової, завзятої.

Мені здавалося, що переді мною повністю відкрилося майбутнє. Вибирати з чотирьох або з двох — велика різниця. Чотири — не просто два по два, з них можна побудувати шість комбінацій. Таким чином, я скоротив собі роботу в шість разів. Крім того, останні два типи обличчя були один до одного прямою протилежністю — таких ніколи не переплутаєш. Тільки наполегливим і безперестанним моделюванням, як і досі, я дізнаюсь, яке обличчя мені найбільше підходить.

Протягом деякого часу я поринув з головою в їхнє порівняння. Та оскільки у мене на руках був лише один зліпок, я відчував незручності щоразу, коли доводилось ламати одну маску й натомість робити іншу. Добре подумавши, я купив поляроїдну фотокамеру. Натиснеш на кнопку — і маєш готову, проявлену фотографію. Вигода була в тому, що вдавалося не тільки відразу порівнювати маски, але й зафіксувати на плівці кожен етап її виготовлення.

Так, здається, в той час моє серце співало, мов цикада, що відчуває, як у неї ростуть крильця. Я й гадки не мав, що коли-небудь моя робота може зайти в глухий кут...

Якогось дня південний вітер погнав по небу хмари, а невимкнуте парове опалення так гріло, що я мало не задихався. Я глянув на календар — вже минула половина лютого. Звісно, я жахнувся. Адже хотів скінчити все, якщо вдасться, поки стоятимуть холоди. Якщо у виборі високоякісного матеріалу для маски та наданні їй рухливості я не помилився й просунувся досить далеко, то до проблеми вентиляції руки ще не дійшли. Як тільки настане тепла пора року, коли пітнітиму, матиму страшенні неприємності. Маску буде важко прикріпити, а крім того, можуть бути суто фізіологічні ускладнення... Однак я мусив іти кружним шляхом ще цілих три місяці, поки нарешті знайшов собі сховище в пансіоні S.

Власне, чому ж усе-таки я мав іти кружним шляхом? На перший погляд, робота посувалася добре. Я настільки набив собі руку в моделюванні, що міг в уяві відтворити обидва типи обличчя, і коли зустрічав їх у людей, то відразу в уяві розкладав на основні елементи і навіть поправляв. Так, матеріал був у мене напохваті, і я мав можливість вибирати, що мені подобається. Та оскільки критеріїв вибору я ще не знав, то про вибір навіть одного з двох не могло бути й мови. Майже неможливо віддати перевагу червоному чи білому, коли не знаєш, про що йдеться — про колір квитка чи про колір прапора. О, знову ця гра в критерії! Невже є загадки, які не можна розплутати самою лише наполегливістю? Звичайно, тепер критерій вибору набрав для мене іншого змісту, ніж раніше. Та саме тому, що об’єкт вибору ставав яснішим, моє роздратування наростало. В гармонійному типі обличчя є своя привабливість, у негармонійному типі теж своя. Посилатись на перевагу одного перед одним не доводиться. Чим більше я про них дізнавався, тим сильніше починав цікавитися обома майже однаково. Опинившись у безвихідному становищі, я з відчаю не раз думав: може, кинути жереб? Та оскільки в обличчі була крихта чогось метафізичного, я не міг зважитися на такий безвідповідальний вчинок. На основі моїх попередніх досліджень я мусив визнати, що зовнішній вигляд людини пов’язаний з її психологією та вдачею.

...Та як тільки я згадував про своє дірчасте, поточене п’явками обличчя, то, намагаючись про нього забути, трясся, наче промоклий до кісток собака. Зрештою, що це таке — психологія, вдача? Хіба, коли я працював у лабораторії, такі речі приносили коли-небудь користь? Незалежно від того, яка в людини вдача, один плюс один — завжди два. І тільки в особливих випадках мірилом людини є її обличчя. Наприклад, в актора, дипломата, працівника готелю або ресторану, особистого секретаря, шахрая... А поза тим людська вдача не має більшого значення, ніж візерунок листка.

І тоді я вирішив підкинути десятиієнову монету. Кидав не один раз, та кінець кінцем виявилося, що в середньому орел і решка випадали однаково.

На щастя чи на нещастя, залишалася ще одна робота, яку можна було завершити перед вибором типу обличчя. Вона полягала в тому, щоб роздобути дані для остаточного завершення зовнішньої поверхні маски. Довелося купити їх у зовсім чужої людини, з якою мене ніщо не пов’язувало. Оскільки психологічно для мене це була досить обтяжлива справа, то я, мабуть, за неї не брався б, якби не потрапив у скруту. Це було якраз те, чого мені не вистачало.

Я, звичайно, розумів, що після закінчення цієї роботи мені неминуче вручать ультиматум, та на якийсь час я зумів знайти спокій, бо, як кажуть, вибив клин клином. Уклавши свої інструменти у валізку, я вирішив поїхати електричкою до міста зранку в першу неділю березня.

Електрички до передмістя йшли переповнені, а в протилежний бік — поки що порівняно порожні. Та все ж мені завдавало страждання те, що через стільки місяців я знову опинився в людському натовпі. Я начебто приготувався до