Люсі Мод Монтгомері - Енн із Зелених Дахів

Енн зітхнула й поступилася. Діана вже почала заживати собі слави знавця в усьому, що стосувалося одягу, і багато хто просив її поради. Сама вона того вечора була дуже гарна у вишуканій блідо-рожевій сукні — кольору, якого Енн мусила навіки зректися — та участі в концерті не брала, тож і вигляд її не мав великого значення. Всі зусилля вона спрямувала на Енн, присягаючись, що мусить, задля честі всього Ейвонлі, вбрати й зачесати її з воістину королівським смаком.

— Оцей волан іще трохи витягни… так, тепер дай зав’яжу пасок — і нарешті туфлі. Я заплету тобі дві коси, підніму їх і перев’яжу великими білими бантами. Ні, кучерів на лоба не випускай, зроби легенький проділ, він тобі пасує найкраще. І пані Аллан каже, що ти з ним — ніби Мадонна. Оцю маленьку трояндочку приколю тобі поза вухом. У мене виросла однісінька на кущі, я берегла її для тебе.

— А перли надіти? — запитала Енн. — Метью привіз мені разок минулого тижня з міста, і напевне хотів би, щоб я його наділа.

Діана відкопилила губи, критично схилила чорняву голівку набік, і зрештою перли, які лягли на тендітну молочно-білу шию Енн, було схвалено.

— Є в тобі щось дуже стильне, Енн, — із непідробним захопленням мовила Діана. — Ти так гордо тримаєш голову. Напевно, вся річ у твоїй фігурі. Я справжній опецьок в порівнянні з тобою. Завжди цього боялася, а тепер бачу, що такою вже й лишуся. Ну, та доведеться із цим змиритися.

— Але в тебе такі ямочки, — відказала Енн, любовно усміхаючись гарненькому жвавому личку, що схилилося до неї, — гарні, мов заглибинки в кремі. Я вже й покинула мріяти про ямочки. Ніколи їх не матиму; зате в мене стільки інших мрій здійснилося, що нарікати негоже. Ну, то я вже готова?

— Готова, — запевнила Діана. Тим часом у дверях постала Марілла, та сама сухорлява Марілла, от тільки сивини їй у косах побільшало, проте вираз обличчя був уже значно лагідніший. — Ходіть сюди, Марілло, гляньте на нашу декламаторку. Правда, красуня?

Марілла чи то пирхнула, чи то щось пробурчала.

— Вбрана скромно й охайно. І зачіска мені подобається. Та сукню вона ж, мабуть, у болото виробить і запилюжить, поки доїдете. І чи не затонка тканина для таких вогких ночей, як тепер? Немає нічого менш практичного за серпанок, казала ж я Метью, коли він купував. Та хіба Метью послухає? Колись він був зважав на мої поради, а нині для Енн усе купує так нерозважливо, і продавці в Кармоді вже знають, що йому все можна збути: варто лише сказати, що річ гарна й модна, як він миттю й викладе грошенята. Енн, не забрудни спідницю об колеса й надінь теплий жакет.

І Марілла рушила вниз, пишаючись тим, яка гарна стала Енн — «вінець місяцесяйний на чолі» — та й трохи шкодуючи, що їй не випаде самій на концерті послухати, як декламуватиме її маленька дівчинка.

— Може, й справді надто вогко для моєї сукні? — стривожилася Енн.

— Нітрохи, — відповіла Діана, відкриваючи віконницю. — Такий гарний вечір, і роси зовсім нема. Онде, поглянь на місяць.

— Я така рада, що з вікна можу бачити схід сонця, — сказала Енн, підходячи до Діани. — Це так прегарно — дивитися, як воно щоранку здіймається над пагорбами й визирає у верховітті ялиць. І щоранку те сонце зовсім нове, і моя душа немов купається в найперших світанкових променях. Ох, Діано, я так люблю свою кімнатку. І як я житиму без неї, коли за місяць поїду до Шарлоттауна?

— Прошу тебе, не згадуй сьогодні про свій від’їзд, — мовила Діана, — не хочу про це думати, мені тоді стає так тоскно, а сьогодні я маю намір гарненько розважитися. Що ти читатимеш, Енн? Мабуть, хвилюєшся?

— Анітрохи. Я так часто декламувала перед публікою, що нині вже геть не хвилююся. Читатиму «Дівочу обітницю». Це дуже зворушливий вірш. Лора Спенсер читатиме комічного, але мені краще виходить розчулювати людей, ніж смішити.

— А що ти читатимеш на біс?

— Ніхто мене на біс не викличе, — усміхнулася Енн, котра все ж плекала потаємну надію, що її таки викличуть, і вже уявляла, як розкаже про це Метью наступного дня за сніданком. — Приїхали Біллі та Джейн, я чую стукіт коліс. Ходімо.

Біллі Ендрюс наполіг, щоб Енн сіла з ним на передній лаві, тож вона знехотя поступилася. Значно приємніше їй було б сидіти ззаду з дівчатами, де вони могли сміятися й теревенити, скільки заманеться. З Біллі ж не випадало ні того, ні іншого. Був то кремезний двадцятилітній флегматичний гладун, із пласким безбарвним обличчям та прикрим невмінням вести будь-які розмови. Проте він мало не обожнював Енн, і тепер аж надимався від гордості, що йому трапилася нагода під’їхати до Вайт Сендз поряд із цією стрункою тендітною дівчиною.

Утім, Енн спромоглася балакати через плече з подругами, та ще й раз по раз із чемності звертатися до Біллі, котрий лише всміхався чи гиготів, але так і не придумав жодної доречної відповіді. І ця поїздка стала для неї надзвичайною втіхою, попри все. Цілий вечір мав бути їй утіхою. Дорогою до готелю прямувало безліч повозів, повсюди вчувався й срібно відлунював дзвінкий-чистий сміх. Увесь готель сяяв вогнями знизу догори. Зустріли їх дами з комітету, що влаштовував концерт, одна з яких негайно повела Енн до вбиральні виконавців, де вже зібралися учасники шарлоттаунського симфонічного клубу. Поміж них Енн раптом зніяковіла й відчула себе переляканим провінційним дівчиськом. Сукня, що в кімнатці на піддашші в Зелених Дахах видавалася їй розкішною та елегантною, тепер наче зблякла й обвисла — аж надто зблякла й обвисла, думалося Енн — між усіх тих шовків і мережив, які шурхотіли й виблискували довкола неї. Що важив разочок її перлів поряд із діамантами отієї вродливої дами? І якою вбогою здавалася її єдина трояндочка порівняно з усіма оранжерейними квітами, що ними були прикрашені сукні виконавиць та гостей! Енн відклала жакета й капелюшок набік, і боязко притулилася в куточку. Їй хотілося додому, до своєї біленької кімнатки в Зелених Дахах.

Невдовзі, на сцені великого концертного залу в готелі, їй стало геть зле. Електричні вогні сліпили очі, дзижчання розмов і запах парфумів дурманили. Якби ж то вона сиділа між публіки, з Діаною та Джейн — вони там собі, напевно, тішаться… Тим часом Енн затисли між собою гладка пані в рожевій шовковій сукні й довготелеса дівуля в білому мереживному платті зі зневажливим поглядом. Гладка пані