Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том другий

— Що ж ви тепер. думаєте робити? — спитав Сент-Вінсент, не звертаючи уваги на її слова. — Я собою гратися не дозволю. Так вам це не минеться, знайте. Ви зробили кілька занадто вільних вчинків. Про вас на весь світ піде слава, коли про те дізнаються люди. Я не сліпий, не глухий! Може, на ваш погляд, ті вчинки й безневинні. По-вашому…

Вона дивилась на нього, посміхаючись. Скільки було зневаги, жалощів, презирства в тій посмішці, що він остаточно втратив рівновагу.

— По-вашому, мене ославлено, з мене можна глузувати, жаліти мене! Обіцяю вам, що я й вас за собою потягну. Мої поцілунки вас принижують? Так? А що ви відчували тоді, в Щасливому таборі, по дорозі від Даї?

Неначе на відповідь йому, підійшов Корліс, розмахуючи мотузкою.

Фрона привітно махнула до нього рукою.

— Вансе, — промовила вона, — поштар привіз батькові важливі звістки, настільки важливі, що він мусить виїхати на той бік. Вони з Курбертеном виїдуть по обіді на «Біжу». Чи не одвезете ви й мене до Доусона? Я хочу вирушити зараз, сьогодні ще.

— Це через нього… — вона, засоромившись, показала на Сент-Вінсента. — Через нього я надумалася… про вас.

ПОКЛИК ПРЕДКІВ

Повість

І. ДО ПЕРВІСНОГО ЖИТТЯ

До мандрів незбитая туга

Живе понад звички набуті,

І, з сплячки віків пробудившись,

Звір дикий скидає всі пута.

Бек не читав газет, отож і не знав, що для нього настала тривожна пора; та й не для нього тільки, а для кожного кудлача з міцними м'язами і довгою, теплою шерстю, що жив у цій стороні, від П’юджет-Саунду аж до Сан-Дієго. А все тому, що блукачі серед полярного присмерку натрапили на жовтий метал, пароплави й транспортні компанії розголосили про нього, і тисячі люду кинулись на північ. І всім їм треба було собак — дужих, мускулястих, придатних до важкої роботи, кудлачів з густою шерстю, що може захистити їх від холоду.

Бек жив у великому будинку, в напоєній сонцем долині Санта-Клара. «Садиба судді Міллера» — звали це місце люди. Будинок стояв осторонь дороги, заховавшись за великими деревами, і крізь зелену гущавину видно було тільки широкий прохолодний кружганок. До будинку вела алея для екіпажів, усипана нарінком. Вона пробігала через зелені галяви попід широкими наметами височенних тополь, що поспліталися вгорі своїм гіллям. Позад будинку все, здавалось, мало ще більші розміри, аніж перед ним. Там були великі стайні, де поралися з десяток конюхів та їх помічників, тяглись ряди котеджів для служби, що їх чисто пообплітав в'юнкий виноград, та сила-силенна всякого іншого надвірного будівля, що стояло, неначе вишикуване на бойовий лад; а далі — високі виноградні лози, зелені пасовища, овочеві сади, ділянки з ягідними кущами. Була тут і артезіанська криниця з помпами і поруч великий цементовий басейн. Щоранку, а в спеку то й удень, сини суддеві приходили сюди скупатись.

Бек панував у цьому великому маєтку. Тут він народився й тут перебув усі чотири роки свого життя. Жили тут, звісно, ще собаки. Маєток був занадто великий, щоб обійтись без них, але вони на рахубу не йшли. Вони приходили і зникали, залізали в буди, ховались по затишних місцинках десь у домі, як от Тутс, японський мопсик, та Ізабелла, мексіканської породи, гола, без ніякої шерсті — дивні собаки, що тільки вряди-годи виходили за поріг будинку й ступали на землю. Коли вони з'являлися у вікнах, то фокстер'єри, що їх бігало не менш, як два десятки коло будинку, починали люто брехати й страшенно скавучати, але хатні песики були під захистом цілого легіону покоївок із помелами та дряпачами.

Сам Бек не був ні хатнім собакою, ні надвірним. Він мав необмежену волю. Він плавав у басейні, ходив на полювання з синами судді, проводив його дольок Моллі та Алісу, коли вони йшли гуляти смерком або рано-вранці; зимовими вечорами лежав коло ніг судді в бібліотеці перед коминком, що яскраво палав; возив на спині його внуків, качав по траві й боронив їх серед усяких диких пригод, не відступаючи й на крок, коли вони добивалися аж до фонтана, а то ще й далі, де були загони для худоби або де росли ягідні кущі. Він велично виступав серед фокстер'єрів і зовсім ігнорував існування Тутса та Ізабелли. Бо він був королем у цілім царстві тих істот, що плазували, літали й ходили в маєтку судді Міллера, включаючи сюди так само й людей.

Батько його, Елмо, величезний сенбернар, був нерозлучним товаришем судді, і Бек подавав надії піти вслід за своїм батьком. Він був не такий великий і важив тільки 140 фунтів, бо мати його, Шеп, була шотландський кундель. Одначе і 140 фунтів, коли до них долучити почуття власної гідності, що є наслідком доброго життя й загальної пошани, надавали йому право велично поводитись. Усі чотири роки, починаючи ще відтоді, як він був цуценям, жив Бек життям ситого аристократа; отже, не диво, що він був гордий і навіть кришечку егоцентричний, як то часом буває з вельможним панством, що живе відрубно у своїх маєтках. На щастя, він уник небезпеки стати виніженим собакою. Полювання та інші втіхи на свіжому повітрі не дали йому стати гладким і розвинули його м'язи. А вода, що купання в ній Бек так любив, ще й підсилила йому здоров'я.

Отакий був Бек наприкінці 1897 року, коли виявлене на Клондайку золото звабило людей з усіх кінців світу на далеку крижану Північ. Бек не читав газет і нічогісінько про те не знав, як не знав і того, що не годилося йому водитися з Мануелем, одним з садівникових помічників. Мануел мав прикру ваду: він дуже полюбляв грати в китайську лотерею, і до того ще вірив у певну систему виграшів, а це неминуче наближало його загибель. Щоб грати за системою, потрібні гроші, а йому куценької платпі не вистачало навіть на потреби його жінки та численних нащадків.

Того нещасливого вечора, коли Мануел учинив зрадництво, суддя був на зібранні «Товариства виноробів», а сини його заходились організовувати атлетичний клуб, отож ніхто не бачив, як Бек і Мануел пройшли садом прогулятись, як думав Бек. І тільки один чоловік бачив, як вони вийшли на невеличкий полустанок Коледж-парк, де потяг зупиняється на вимогу. Чоловік поговорив з Мануелем, і розмова завершилася дзвоном грошей, що переходили з рук у руки.

— Вам треба добре зав'язати свій крам, перш ніж віддати покупцеві, — зауважив