Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

прикрашена величезними гострими шипами спина вигиналася дугою. Але зусилля дракона були не марні: кам'яна брила все-таки вилетіла з гуркотом зі свого гнізда, і в стіні утворився широкий пролом!

По натовпу мертвих, що стояли по той бік, пролетів ледь чутний крик — ніби морська хвиля набігла на пологий берег і спала. Олдерові здалося, що тепер в проріз хлине скупчена за стіною темрява, але, піднявши очі, він побачив, що і за стіною тепер не так темно. Дивне світло горіло і рухалося в тих небесах, де ніколи ніщо не рухалося, навіть зірки. Вогненні іскри спалахували і гасли далеко над темним західним краєм неба.

— Калессін!

Це був голос Техану. Олдер подивився на неї. Вона не зводила очей з небес. На землю вона не подивилася жодного разу.

І раптом Техану підняла руки вгору, і по ній пробіг вогонь — по витягнутих пальцях, по плечах, по волоссю, по обличчю і тілу Техану побігли іскри, а потім знову спалахнув вогонь, і два величезних крила розкрилися у неї за спиною і підняли її в повітря. Це була абсолютно вогняна істота, сліпуча, прекрасна. Здавалося, вона вся зараз складається з вогню.

Техану щось голосно крикнула ясним, але позбавленим звичного сипіння голосом і злетіла високо в небо, де все яскравіше розливалося світло і де невідомий вітер немов змітав з поверхні небес безглузді, нічого не значучі, нерухомі зірки.

І в натовпі примарних мертвих істот теж творилося щось неймовірне: то тут, то там хтось, подібно Техану, злітав в небеса, перетворюючись в дракона і виблискучи вогнем і лускою, а потім відлітав на крилах іншого вітру.

Але більша частина мертвих наближалася до них на своїх ногах. Вони тепер не поспішали, не штовхалися, не плакали, а просто йшли з неквапливою упевненістю до утвореного провалу в стіні — величезний натовп чоловіків, жінок і дітей, які, жодної миті не вагаючись, переступали через стіну і тут же зникали, і після них залишалася лише крихітна хмарка пилу — як прощальний подих. А небеса над головою все більше і більше світлішали.

Олдер уважно стежив за ними, як і раніше стискаючи в руці той загострений камінь, який витягнув зі стіни, щоб, діючи ним як важелем, розхитати ще більшу брилу. Він дивився, як мертві виходять на свободу, і не міг відірвати від цього видовища очей. Нарешті він побачив серед них її. Відкинувши камінь в сторону, він ступив до неї з криком: «Лілі!» — і вона побачила його, посміхнулася і простягла до нього руки. Він взяв її за руку, і вони разом переступили через стіну назустріч сонячному світлу…

Лебаннен стояв біля зруйнованої стіни і дивився, як на сході розгоряється зоря. Бо в темній країні тепер були схід і захід — там, де колись взагалі не було напрямків! Де неможливо було визначити шлях! Так, там тепер були схід і захід, світло і рух. Сама земля, здавалося, рухається, тремтить, немов величезний неповороткий звір, і від цього тремтіння кам'яна стіна трохи далі того місця, де вони пробили пролом, раптом хитнулася і розсипалася. Стовпи вогню зметнулися над вершинами далеких чорних гір, які люди називали Горами Горя. Це був той вогонь, що горить в самому серці землі, вогонь, що живить драконів.

Лебаннен подивився в небо, що розкинулося над цими горами, і побачив драконів, ширяючих на ранковому вітрі. І згадав, що колись вони з Гедом бачили, як дракони танцюють в небесах над західними островами…

Три дракони на повній швидкості мчали до того місця, де він стояв, — до вершини пагорба поблизу зруйнованої кам'яної стіни. Двох він впізнав одразу — Орм Іріан і Калессін. У третього була абсолютно золота, сяюча луска і золотисті крила. Цей летів вище інших і не спускався так низько, як вони. Орм Іріан покружляла навколо золотистого дракона, немов граючись з ним, і вони злетіли вгору, піднімаючись колами все вище і вище, і, коли перші промені постає сонця освітили золотистого дракона і він весь спалахнув, подібно до свого імені, подібно яскравій великий зірці, Лебаннен зрозумів нарешті, що це Техану.

Величезний Калессін, зробивши ще коло, пролетів зовсім низько і приземлився серед руїн стіни.

— АГНІ Лебаннен, — сказав дракон королю.

— Найстаріший, — вклонився у відповідь король.

— АІССАДАН ВЕРВ НАДАННАН, — знову почувся могутній голос, дзвінкий і шиплячий одночасно, немов вдарили відразу в кілька десятків цимбал.

Поруч з Лебанненом стояв, міцно впершись у землю, Бранд, Майстер Заклинатель. Він спершу повторив слова дракона на мові Творення, а потім перевів сказане ним на ардичну мову:

— Те, що колись було розділено, таким і залишиться.

Майстер Путівник стояв поруч з Брандом. Його світле волосся світилися в променях ранкового сонця. Він тихо сказав:

— Те, що було побудоване, тепер зруйноване.

Те, що було зруйноване, тепер знову стало цілим.

І з тугою подивився в небо на двох драконів — золотистого і червонувато-бронзового, — які вже майже зникли вдалині, широкими колами відлітаючи за нескінченний горизонт, де в яскравих сонячних променях спорожнілі міста-тіні танули, перетворюючись в ніщо.

— Скажи, о Найстаріший, — звернувся Майстер Путівник до дракона, і величезна голова повільно повернулася в його сторону, — чи зможе вона хоч іноді повертатися назад — щоб побачити гай? — Азвер говорив на мові драконів, і вузькі жовті зіниці Калессіна уважно стежили за кожним його рухом. Гігантська паща дракона, дуже схожа на пащу будь-якої дрібної ящірки, була закрита так, що здавалося, ніби Калессін посміхається. Але у відповідь він не вимовив ні слова.

А потім, з силою вдаривши всім своїм довгим тілом по стіні, так, що ті камені, що ще стояли, з гуркотом посипалися вниз по схилу під вагою його закутого в залізну броню черева, Калессін різко смикнувся, з шумом і гуркотом розкрив крила, відштовхнувся і полетів низько над землею до тих гір, вершини яких тепер виблискували в хмарах світлого диму і пари, які просвічувалися сонцем.

— Ходімо, друзі, - сказав Сеппел своїм тихим, ласкавим голосом. — Наш час бути вільними ще не настав.

Сонячне світло лилося з небес. Сонце піднялося вже вище верхівок найвищих дерев, але галявина все ще зберігала сліди холодної сірої ранкової роси. Тенар як і раніше сиділа, поклавши свою руку на руку Олдера і низько схиливши до нього голову. Вона дивилася, як холодна росинка повзе по вузькому довгому листку, як вона повисає крихітною крапелькою на кінці і в цій крапельці відбивається весь оточуючий її, Тенар, світ.

Хтось гукнув її по