Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

по садку, і кожен раз песик Серденько, який перевіряв територію, мусив ховатись. Не тому, що він боявся, але щоб знервована тигриця ненароком не наступила на нього. Бо, як на сторожового пса, Серденько був трохи замалий, та й не тієї породи: шкурка лиса, хвіст бубликом, вузенький писочок – отакий був Серденько. Дуже симпатичний і ласкавий на вдачу. Він лише зрідка дозволяв собі розважитись із іншими псами, а цієї ночі ні на хвилину не покидав подвір'я. Тепер у господі Онися кипіло життя і могло ненароком вилитися через край. Песик ще не знав, що йому більше до вподоби: тиша і спокій, поважні бесіди з господарем, а чи те товариство, від якого йшло безліч незнайомих, цікавих запахів. Нарешті Серденько сів коло хвіртки й задивився на місяць. Іноді йому вдавалось щось почути, і Серденько тихенько скавулів. Тоді приходив господар, гладив його по шовковистій голові й казав:

– Може, ми перекусили б трохи?

І забирав песика до хати. Серденько цінував делікатність господаря, бо його надто палка розмова з місяцем могла б розбудити сусідських дітей.

Зараз було ніби тихо, але чутливі вушка Серденька могли вловити те, що було якесь не таке.

20

Люцина не знала, куди подіти цю довгу ніч. І ніч теж не знала, куди їй подітися: заглядала у вікна, шаруділа під підлогою, вилизувала теплим язиком на ганку молоко в мисочці. Мортіус працював на кухні, закреслюючи раніше написане. Соня скрутилась калачиком у затишному кріслі й непомітно для себе заснула.

– Хочу до мами! – тихо сказала Люцина, яка не хотіла ночі й трохи боялась першого свого ранку в Королівстві.

Тигрисик підняв голову:

– Моя мама мене знайшла, і твоя тебе знайде!

– Але ж, Колобочку, я вже досить доросла, і сама можу знайти маму! Якось негарно виходить. Мене ніхто не викрадав, я просто вийшла з дому й сіла не в той автобус. Та і як вона сюди потрапить, не уявляю. Вона ж не знає про Королівство нічогісінько!

– Вона прийде, – пообіцяв Колобок і знову заснув.

– Треба не думати про це! – мовила дівчинка вже до себе. – Уночі з'являються страхи, вранці спробую подзвонити. Зрештою, у мене є чарівна книжка. Можливо, цього разу вона змилосердиться наді мною.

Вона пішла до кімнати, в якій проспала майже три дні. Торбинка чомусь лежала під ліжком, а в ній було лише яйце, яке ніяк не розбивалося, хоча зазнало різних пригод разом із Люциною. Ну, а книжка, потрапивши нарешті до Королівства, могла податися куди завгодно. Вона обрала Люцину своїм кур'єром. А щодо яйця, то воно скоріше мертве, ніж живе. Буває, птахам щось не сподобається, і вони залишають яйця в гнізді напризволяще. Хай ще полежить, може, щось і вийде.

Ніч усе тривала й тривала. Не тільки в домі Онися та його садку, а й у цілому Королівстві. Громадяни йшли прощатися зі своїм королем, не найкращим, але й не найгіршим. Зрештою, місце в історії для нього підшукає час. У натовпі, що чекав черги, сновигали крутиголовці, вивчаючи громадську думку. Для Імперії ситуація була дуже вдалою. Претендента на престол не було, і після похорону імператор сподівався взяти Королівство під контроль. Лише Рада Старих стояла на заваді, причаївшись невідомо де. Таємні імператорські служби гарячково нишпорили в пошуках Ради, стежили за всіма особами старшого віку, що займали якісь пости. Багато з них були вбиті чи повтікали, але ніхто не міг довести причетність бодай одної особи до Ради Старих. Цей загадковий наддержавний утвір існував незалежно від Короля. Старі могли викликати його до себе, але не він – їх. Мав вислухати пораду, але вибір був за ним. Казали, що до Старих належали часом непримітні люди, можливо, хтось із них працював теслею чи підмітачем вулиць. Це могло б здивувати крутиголовців, але не жителів Королівства. До обов'язків Ради належало зберігати навічно найважливіші державні документи, що не довірялось навіть Головному Королівському Архіваріусу.

Можливо, через сподівання на Старих, не було паніки серед громадян. Вони чекали на їхнє Золоте слово. Одним із таких слів було: «Перш, ніж брати зброю до рук, перевір, чи не в твоєму серці оселився ворог».

Взагалі, багато досить незрозумілого. Наприклад, чому крутиголовців досі ніхто не зупинив, чому Старі не втрутились, коли отруювали короля, нищили бібліотеки? І як можна доручити долю цілого народу людям, яких ніхто не бачив у лице? Ні, мабуть, треба набратись терпіння й стежити за розвитком подій, хоч ми не в Королівстві.

21

У той час, як Онисьо з хлопцями поспішав на таємничу зустріч, Імператор якраз виїжджав із своїм почтом, і Головний Маг кинув чорні карти на порозі палацу. Роздивившись добре, він сказав байдужим, наче металевим, голосом:

– Старі відчиняють скриню. У ній – доля Королівства.

– Його доля в моєму кулаці! – набундючився Імператор, та врешті спитав: – Що це, до біса, має означати?

– Нічого, властиво, доброго, Ваша Величносте!

Головний Маг ніколи не гнув спини перед коронованими особами і часто над ними підсміювався.

– Я тебе втоплю в болоті! – просичав імператор. Надворі падав гидкий холодний дощ, і це не поліпшувало настрою.

– При чім тут я? Шукайте ворогів у Королівстві: їх там, як піску в пісочниці. Настає час Венери, а вона дуже непередбачувана. Скромний маг не здатний змінювати траєкторії планет. А взагалі – не надто переймайтеся. Старі не володіють магією. Треба просто одразу вдарити по найсильнішому місці, як вчив великий полководець із Серединного світу. Бісмарк, здається. А їхнє найсильніше місце – не трон, не палац, навіть не той хлопчина, якого ніяк не вдалося вбити, а те, чим володіють Старі.

– У моїй скарбниці повно золота!

– Золото має бути ось тут! – постукав себе по лобі Маг. – Перепрошую, ваша величносте...

– Нічого, нічого, – заспокоїв його Імператор, котрого піддані настільки боялись, що навіть не знали з лиця, бо не піднімали очей. – Коли ти мені набриднеш, я втоплю тебе в болоті! Рушаймо!

Маг тихо сказав:

– До зустрічі!

Вольцібулюс лишався стерегти імператорський трон від численних узурпаторів з родини Його Величності. Він сам був троюрідним братом Імператора, але вважав, що найбільша влада – це влада над собою. Її ніхто не годен відібрати, й вона неухильно зростає кожного дня. Не всі ж дурні й неосвічені в Імперії, як вважають її недоброзичливці.

22

–