Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

використовують старі як світ методи. Є два способи захопити чужу країну – блискавичний і повільний. У першому випадку армія нападає на чиюсь державу і здобуває перемогу, вбивши якнайбільше мирних громадян і знищивши все їхнє майно: посіви, залізниці, заводи. У другому ворог прикидається щирим приятелем і прибирає все до своїх рук. Коли бідолахи отямлюються, вже пізно: на рідній землі їм не належиться нічого. Винуватити вони можуть лише себе. Другий сценарій був найгіршим, і саме він здійснювався нині в Королівстві. Тому він вважав, що треба використати план № 1. Наразі він міг викласти його суть лише Соні. Хлопці з Онисем знову пішли. Сиволап із Феліксом вирушили назирці, щоб простежити, чи все гаразд. Мортіус, надзвичайно проникливий чоловік, розумів, що квапитися такої пори можна лише на якусь дуже важливу таємну нараду. Якби його взяли з собою, то він міг би висловити приватно свою думку. Але поради Мортіуса поки що не були потрібні, тому він стримував їх у собі, аби не вирвались на волю. Один Тигрисик вважав його авторитетом, але так буває, доки діти ще маленькі.

Мортіус, щоб не заснути, пішов до хати і став працювати над планом № 2, але рука його почала виводити якісь стріли, мечі, щити. Зрештою, навіть найгеніальніший полководець мусить спершу оглянути поле бою. І тут прокинулася Люцина, і в радісній метушні вже було не до стратегії. Усі побігли до її кімнати, щоб привітати з пробудженням. Дівчинка сиділа на ліжку і виглядала дуже здивованою.

– Нічого, – потирав руки Мортіус, – добра їжа, свіже повітря, від них ти зміцнієш...

– Та я не хвора...

– Ні, не вставай! – закричала Соня. – Голова буде паморочитись. Я зараз принесу тобі чаю.

– Ой, хто це? – спитала Люцина. – Це часом не твоя мама, Колобочку?

– Так, це моя мама.

– Я зразу подумала. Ви дуже схожі...

Тигриці Іляні було дуже приємно це почути. І Колобку – так само.

– Я така рада, що твоя мама знайшлася! Скажи, Соню, а я довго спала?

– Ну, як тобі сказати...

– Таки довгенько, – сказав Мортіус, – але не те, щоб дуже…

– Три дні й три ночі, – уточнив Тигрисик.

– Мене що, теж зачарували? Як Серпня?

Їй не встигли відповісти, бо з кухні долинув брязкіт і зойк Соні. Як вона там опинилась, ніхто не зауважив.

– Я зараз! – сказав Мортіус, падаючи на тигрів.

Люцина теж хотіла побігти, але побачила, що вона в нічній сорочці, й вернулась на ліжко.

– Усе гаразд! – гукнув Мортіус. – Це в мене просто чай висипався...

Невдовзі з'явилась присоромлена Соня:

– Я така незграбна! Може, краще кави?

– Гадаю, кава мені не завадить. Але без молока...

– Нам з мамою з молоком, будь ласка, – попросив Тигрисик.

– Я сам приготую каву. По-турецьки, –зголосився Мортіус.

Нарешті Люцина випросила свою одежу і сіла з усіма на кухні пити каву. Темрява за вікном не давала їй змоги побачити Королівство. Потім вона пішла оглядати дім Онися, перш ніж побачить самого господаря. Усе було майже таке, як у Серединному світі.

– Можна я зателефоную мамі? – спитала дівчинка.

– Не знаю, – розгубився Мортіус.

Тигриця зашипіла і затулила собою чорний апарат. Очі сердито заблищали.

– Що з нею? – позадкувала Люцина.

– Мама не дозволяє, – пояснив Тигрисик. – Можуть підслухати крутиголовці.

Мортіус ляснув себе по лобі:

– Ну, звісно! У нас частенько підслуховують чужі телефонні розмови.

– Навіщо? – здивувалась Соня.

– Щоб роздобути потрібну інформацію, – сказав Мортіус. – Ліпше пошукати автомат на вулиці, але Онисьо просив не виходити. Зрештою, невідомо, яка зараз година в Серединному світі...

– Мамі можна дзвонити і вдень, і вночі, – зауважила Люцина. – Доведеться чекати ранку. Я все розумію.

Соня зітхнула:

– Нас так багато. Я довго спілкувалась лише з привидами. Вони, зрештою, непогані хлопці, хоча й ненадійні. Ну, ще в містечку в мене кидали камінцями і кричали услід всякі дурниці...

– Чому? – здивувалась Люцина.

– Я завжди була дивна, не така, як усі. Носила мишей на голові, бо вони теж були не такі, і їх легко могли скривдити. Коли наїжджали крутиголовські бандити, я ховалась до потаємної кімнати, щоб із ними не розмовляти.

– З ними нема про що розмовляти! – вигукнув Мортіус. – Я б не вів з ними жодних переговорів. Треба гнати їх із Граничного світу і з Королівства. Вони не варті навіть твого мізинця, Соню! Ми ще їх розіб'ємо вщент!

– Що таке розбивати вщент, таточку?

– Битись із ними.

– Але ж не можна битись, ти сам казав!

Тигриця не могла стримати обурення. Все-таки виховання тигрів не таке, як виховання дітей. Люди спочатку б'ють своїх дітей, не всі, звичайно, а потім кажуть їм, що битися – погано.

Мортіус почервонів:

– Ну, як тобі пояснити...

І тут його виручила Соня:

– Бачиш, Тигрисику, якби тебе хтось вдарив, то Мортіус мусив би за тебе заступитись.

– Як заступитись?

– Кігтями й зубами! – виголосила Соня. – Так, як я заступилась би за кольорових мишей!

Мортіус лише зітхнув. Тигр, котрий живе поміж людей, мусить стримувати свій гнів, бо за це карають дуже жорстоко. Хай краще він вже буде боягузом, аніж загине від кулі. Люцина, що мовчала досі, поважно мовила:

– Треба діяти відповідно до обставин, щоб ті не виступили проти нас. Так казала моя бабця..

– Так-так, – підхопив Мортіус, – є час сидіти тихо, а є час кричати і воювати. Скажімо, я не вмію фехтувати і стріляв лише в тирі, але слово – це теж непогана зброя. Скільки революцій відбулося завдяки чиємусь красномовству, хоч не завжди ті революції виходили на добре. Одне знаю: нас уб'ють, якщо ми не будемо діяти.

Тигриця повернулась, а повертатись вона мусила дуже повільно, щоб не розтовкти меблі й когось не придушити, і вийшла. Вона не розуміла ні цих нових людей, ні інших, з якими провела ціле життя. Люди надто багато розмовляють про небезпеку, але нічого не роблять, аби її уникнути. Яка нісенітниця – вважати слово зброєю! Голос тигра, звичайно, може налякати кого завгодно, але не людину, що полює на цього тигра. Тих бідних звірів у Імперії тримали в клітках задля того, аби вбити на полюванні. Її ж приберігали для самого імператора.

Іляна довго ходила