Солен Ніра - Академія Арканум, Солен Ніра

— Це не твій вибір, — сказала я, рішуче піднявши руку. — Це мій вибір!

Моя магія вибухнула, виблискуючи яскравим світлом. Це не було звичайне заклинання. Це був потік сил, що звивався у нескінченне коло. І я знала — якщо зараз не вдасться, всі ми будемо знищені.

І тоді Калеб зробив останній крок до мене, все-таки підійшовши ближче. Він дивився на мене з виразом, що я ніколи не забувала, навіть якщо його погляд був чужим.

— Ти не розумієш. Вся ця боротьба не має сенсу. Я вірив, що це єдиний шлях, єдиний спосіб виправити все. Я думав, що це єдине, що може врятувати нас усіх.

В його голосі не було гніву чи зла, лише гіркота й сумнів. І я знала, що це боротьба не тільки з ним, а й з самим собою.

Я крок за кроком зібрала свою силу. І з останнім поривом я направила її в його напрямку. Калеб, я знаю, що ти маєш вибір. Але я не можу дозволити тобі віддати себе темряві.

Моя магія вибухнула, і темрява, здавалося, стискала кожен куточок, де ми стояли. Але перед самим зіткненням сталося те, чого я не очікувала. Калеб зробив ривок, і його рука перехопила мою, намагаючись витягти її вбік. Моя магія обірвалася.

— Ти не повинна це робити, Ясемін, — знову сказав він, тепер з таким виразом, що його очі змінилися. — Це не твій шлях.

Я стояла, охоплена розпачем. І не тільки через Калеба, а й тому, що навіть сама себе не розуміла. Я відчувала, як темрява поглинає нас. Але йому доведеться зрозуміти — я не відступлюсь.

Ми стояли, розриваючи простір, наповнений магією. Я не могла дозволити собі здаватися.

І в цей момент темрява схопила нас, поглинаючи все, і з’явилася тільки єдина думка, що спливала в моєму розумі:

— Це не кінець.
Темрява все більше поглинала нас, і відчуття було, як падіння в безодню, де не було ані кінця, ані початку. Весь простір став тяжким, ніби ми потрапили у світ без простору і часу, де тільки магія і темні сили мали владу.

Я почувала, як її відлуння торкається моєї душі, намагаючись вивести мене з рівноваги. Моя рука залишалася у Калеба, і хоча він не відпускав мене, я знала: ми обоє зараз на межі. І він відчував це так само сильно, як і я.

— Це не твій шлях, Ясемін, — його голос звучав, наче з іншого світу. Він намагався мене зупинити, не розуміючи, що я вже не можу відступити. Темрява вже не була тим, що я боялася. Вона була частиною мене.

Я подивилася йому в очі, розуміючи, що він все ще не бачить усіх наслідків. Його страх перед темрявою був такий же сильний, як і моя рішучість.

— Ти не маєш права вирішувати за нас усіх, Калеб, — сказала я, відчуваючи, як сила магії знову наповнює мене. — Я вибираю цей шлях.

Моя магія почала розгорятися, світліючи яскравіше, ніж будь-коли раніше. Це була боротьба не з ним, а з самим собою, з нашою здатністю опиратися темряві, що поглинала наші душі.

В цей момент я відчула, як темні сили знову починають зростати. Це не були просто хмари або заклинання. Це були живі істоти, що рвали на шматки саму тканину нашого світу.

Я не могла дозволити цьому статися.

Калеб кинувся до мене, спробувавши зупинити мою магію, але я зробила крок назад і відчула, як земля під ногами почала трястися. Боротьба між темрявою і світлом була все ближчою. І саме в цей момент я зрозуміла, що це не може бути лише моя боротьба.

Я зібрала всю свою силу і сконцентрувала її в одному потужному вибуху. Моя магія виплеснулася, накриваючи нас обох.

Калеб спробував відштовхнути її, але він не зміг. Його очі змінилися, і на мить я побачила, як він зрозумів — він вже не зможе повернутися.

— Я… не зможу зупинити тебе, — тихо сказав він, і його голос здався мені таким сумним, що я відчула розрив у серці. Але я не могла зупинитися.

Темрява влетіла в простір, і я зрозуміла, що це не був кінець. Тепер треба було знайти спосіб закрити портал, поки не стало надто пізно.

Я стояла, зібравши всю свою волю, і спробувала закрити прорив. Але це була не просто магія. Це був не просто потік енергії. Це була боротьба з усім, що нас оточувало, і з самим себе.

Ти, Калеб, не зрозумів цього, але я… я повинна була врятувати всіх. Я повинна була закрити цей портал.

Я подивилася на нього, на те, як він стояв, і відчула, як темрява залишала нас, розчиняючись у повітрі.

Магія вибухнула в останньому потоці світла. І хоча я не знала, чим все закінчиться, я була готова до того, що прийде.

Світ навколо мене змінювався, і я відчувала, як магія стискає мене, захоплюючи кожну клітину мого тіла. Цей вибух був як вирваний шматок реальності, що забирає нас усіх разом із ним у нову реальність. Але я не могла дозволити собі піддатися страху. Моя мета була ясною, як ніколи раніше.

Темрява не відступала, її сила була настільки велика, що я відчувала, як мій розум на межі зриву. Я почувала, як стіни академії починають тріскати від її напору. Я не могла дозволити собі зробити помилку.

Моя рука тримала руку Калеба, але це вже була не та рука, яка колись допомагала мені. Зараз вона була лише важким тягарем, не більше. Він стояв поруч, і хоч я розуміла його біль, я відчула, як він намагається торкнутися моєї душі. Та я була вже занадто глибоко в своїй магії, щоб дозволити йому втягнути мене назад у те, що ми мали до цього.

З очей Калеба зник страх, він став холодним, спокійним і обережним. Той самий Калеб, якого я колись знала, але зараз я відчувала, що його погляд охоплює мене з іншого боку.

— Це не твоя боротьба, Ясемін, — його голос був спокійний, але наповнений якоюсь непевністю. — Ти не можеш залишити все це без наслідків.

Я не відповіла. Я відчувала, як магія наповнює кожну клітину мого тіла, як її сила проникає у мене, і все навколо мене здається таким знайомим, таким природним. Я більше не була лише дівчиною з Академії. Я була частиною цього світу, частиною магії, частиною пророчого кола.

Моя магія досягла апогею, і я відчула, як темрява починає відступати. Портал почав закриватися, але я знала, що ще не досягла кінця. Це було лише початком того, що мені належало зробити.