Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

- Нічого не нагадують ці троянди? - до чого таке дивне питання.
- …Ні… - відповідаю.
- В нашу першу зустріч ти дав мені такі. Тільки букет був поменший… - її щоки аліють, а я завмер і ворухнутися не можу.
- Точно, - говорю тому, що треба щось говорити і дійсно. Я ж тоді віддав той букет їй.
- А я посадила усі твої одинадцять квіточок в землю, - говорить вона і переносить букет з одної руки на іншу, бо він важкий. - І тепер дарую тобі 111. 
Я все ж зорієнтовуюся і забираю з її рук цю тяжку ношу.
- Давай заручимось. Я хочу стати твоєю нареченою… - говорить зненацька вона.
- Що? - я вкінець випадаю з реальності.
- Капшо! - хмикає, ніби образившись і стріпує своєю короткою зачіскою. - Давай заручини зробимо, кажу!
- ... - в мене знов немає слів. І звуків навіть… - Як я можу відмовитись. А тільки ці слова я хотів сказати після зустрічі з батьками, - здається, я хриплю.
Прокашлююсь і лізу в кишеню. Дістаю коробочку в вигляді серця, зроблену з якогось самоцвіта. Побачив у вітрині і одразу купив. Доки спала, зміряв ниткою її пальчик безіменний. І купив два кільця на заручини…
Я кладу у її відкриту долоню цю маленьку коробочку, а вона чомусь не відкриває її, а просто притискає до грудей. 
- Ну, цього разу я перша, а пропозиція вже на тобі…
Метушня навколо нас продовжується. Сім'я вже про щось жваво говорить. В кінці кінців батько Кіри звертається до нас і я просто випадаю з його фрази:
- А чого одразу не сказали, що Матвій син Саньки? Голову морочили мені… - хмуриться Андрій Вікторович.
- А що так можна було? - офігіваю.
- Ага, тобто якщо що, то мені пред'яви будете кидати? - усміхається мій батько і плескає батька Кіри по плечу.
- А ти проти? - зводить брови Андрій Вікторович.
- Та я тобі ще й допоможу його за вуха відтаскати, - заговорщицьки відповідає.
Її брат… цей засранць. Я не знаю коли він з'явився поруч з нами, а тепер стоїть обабіч Кіри і задоволено шкіриться. От спеціально ж зробив так. Нібито розказав усе про нас Кіриній сім'ї, але й не розказав.
- Мік, ти не сказав?! - притримує подол сукні Кіра і дає брату жартома підсрачника.
- А що я … - обурюється цей … ні ну як назвати цю людину підлу… - Так же цікавіше. І чого це твоєму хлопцю має бути легко, а як же любов долає всі перешкоди!
- Це хто тут перешкода! - вмикається її  батько знов. - Шкодник! 
- Та чого це я крайній?!
Вони продовжують сперечатися, туди ж додаються повчання діда і миротворець у лиці матері з рушником замість рушниці. Мій батько теж стоїть в цій гущі подій і посміхається. Я дивлюсь на нього і бачу у ньому брата Кіри, який теж тут грає роль такого собі стороннього спостерігача. Нас точно не поміняли при народженні?
Кіра все ще стоїть поруч зі мною і тепер нахиляється, щоб прошепотіти.
- Добре, що пропозиція хоч не сьогодні…
Я не втримую сміху. Що за дівчина мені дісталася. З нею кожен раз, як на пороховій бочці, не знаєш, що тебе чекає через мить.
- Ти виділи час, місце і день, а я стану на коліна, - жартую. - І не забудь показати мені, яке кільце хочеш.
- З діамантом, звісно, - хмикає, відповідаючи в такій же жартівливій манері.
Я вкотре повертаю погляд на троянди в моїх руках і дивуюсь, як все до такого дійшло.
- Коли ти встигла усе це добро зібрати, моя фея флористики, - цікавлюсь. 
- У брата біля будинку вчора, - відповідає. - Він, до речі, був в афігу від того, що я змела усі свої троянди з його дільниці. 
Тобто він уже знав, що вона планує зробити. Щоб упевнитись в своїй думці, я питаю:
- І що ти йому сказала?
- Ну… сказала, що на могилу до кота, - такого я точно не очікував. - А потім віднесла до дядь Сані, щоб він сьогодні їх приніс.
- Якого, в біса, кота?! - я мало не впускаю букет, але вчасно втримую рівновагу.
- Насправді, сказала йому перше, що прийшло в голову. В одногрупниці котяра захворів нещодавно, ридала, як белуга… - говорить уже не так впевнено. - Кіт видужав, між іншим.
- Азхахахахахївах, - не можу втриматися і гучно сміюся. - Твоя фантазія не має меж! Думаю, він не повірив.
- А в нього не було вибору, - здвигає плечима. - Навіть, якщо я завтра скажу, що запросила інопланетян на вечерю, то він просто знову скорчить невдоволено обличчя і піде замовляти хавчик.
Я і не сумнівався, що він любить свою сестру.
- Цікаво, і з чим пов'язана така довіра? - це скоріше жартівливе твердження, аніж питання.
- Мені здається, що він просто знає, що його сестра притиряна. А отже, могла витворити, що завгодно.
Ось так ми і перешіптуємося, доки наша рідня продовжує сміятися, перемовлятися і планувати наше майбутнє.