Руслан Баркалов - Фрінденленд, Руслан Баркалов

Страморід відклав папір, а якому писав. Сонце уже заходило за горизонт. І знову наставав вечір. І знову минув ще один день його життя. Ось так проходить усе:добре і погане, молодість, сила, багатство, пристрасть. Усе. А що залишається на старість? Спогади. Роздуми. І надії.

Сьогодні він перегорнув ще одну сторінку з минулого. Того минулого, яке він записує аби передати своїм нащадкам. Минулого, з якого він взяв для себе багато. І хоче поділитися з іншими. І на кінець, минулого, яке давно вже поховане. І яке воскресає лише на сторінках його записів.

А скільки ще він має сказати. Але чи встигне? Чи стане сили? Чи буде його праця колись для когось корисною? Хто його знає. Але він має це зробити. І не треба сумніватися. Не треба думати, що це марно. Треба вірити, що це таки буде корисною справою. Останньою його справою для своїх людей.

Бо пригадавши їм минуле, він змусить їх робити висновки. І будувати майбутнє так, аби ті помилки, котрі вчиняли їхні предки, уже не повторювалися.

Кінець