Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

ж самісіньке. Його легеня згоріла, як у Дженні рука. Я ніколи не бачив подібного випадку. За три дні в нього сухоти зробили те, що може статись тільки за три місяці.

Ріджон. Боннінґтон, очевидно, впорснув зародки під час неґативної фази.

Сер Патрік. Неґативної чи позитивної, але юнака не стало. Він не доживе сьогодні й до після обіду. Він помре раптово; мені часто доводилось бачити такі випадки.

Ріджон. Мене турбує, щоб тільки встиг він померти, доки дружина не розпізнає цілком його. Я цього й сподівався.

Сер Патрік (сухо). Трохи жорстоко, що юнак буде вбитий тільки тому, що його дружина надто високої думки про нього. На щастя, мало кому з нас загрожує така небезпека.

Сер Ралф виходить з сусідньої кімнати, швидко підходить і стає поміж ними, по-людському зосереджений, але, як лікар, чванливий і балакучий.

Б. Боннінґтон. Ах, це ви, Ріджоне! Педді, звичайно, вам уже сказав?

Ріджон. Так.

Б. Боннінґтон. Надзвичайно цікавий випадок. Ви знаєте, Коллі, заприсягаюсь Юпітером, коли б я не знав, як певний науковий факт, що я сприяв фагоцитам, то сказав би, що сприяв якимось іншим процесам. Як усе це пояснити, сер Патріку? Як усе це зрозуміти, Ріджоне? Невже ми надміру сприяли фагоцитам? Невже вони не тільки поїли бацили, але напали й зруйнували також і червоні тільця? На можливість такого процесу вказує мені блідість пацієнтова. Чи не почали вони нарешті самих себе пожирати в легені? А може, вони пожерли й легеню? Про цей випадок я напишу статтю.

Валпол повертається дуже серйозний, навіть уражений. Він стає між Б. Боннінґтоном та Ріджоном.

Валпол. Леле! Боннінґтоне, це ви наробили такого?

Б. Боннінґтон. Що ви хочете цим сказати?

Валпол. Убили його. Найгірший випадок знехтуваного кровоотруєння, яке я будь-коли бачив. Надто пізно тепер що-небудь робити. Він помре під анестезією.

Б. Боннінґтон (ображено). Убив! Справді, Валполе, коли б вас так добре не знали, як мономана, я поставився б до цього виразу дуже серйозно.

Сер Патрік. Ну, ну! Коли б ви обоє убили стільки людей, як я свого часу, ви б себе поводили тихше. Ходімо й погляньмо на нього, Коллі!

Ріджон і сер Патрік виходять у сусідню кімнату.

Валпол. Перепрошую, Боннінґтоне. Але це є кровоотруєння.

Б. Боннінґтон (виявляючи свою нестримно-добру натуру). Мій любий Валполе! Все є кровоотруєння. Але заприсягаюся власною душею, я вже не стану знову вживати тих ліків Ріджонових. Що мене так вразило з того, що ви допіру сказали, так це те, що (хай це буде між нами) сам Ріджон встругнув такого гусака нашому молодому другові.

Із сусідньої кімнати входить Дженніфер, виснажена й прибита нещастям, але, як завжди, лагідна; підходить і стає поміж ними. На ній білий фартух.

М-с Дюбеда. Що мені робити? Та людина, що домагалася мене бачити й запевняла, що в неї дуже важлива справа до Луї, — то газетяр. Замітка, що з’явилась у газеті сьогодні вранці, каже, що Луї серйозно хворий, і ця людина хоче зробити інтерв’ю з ним. Як можуть бути люди такі грубо-безсердечні?

Валпол (кидаючись гнівно до дверей). Дозвольте мені з ним розправитись.

М-с Дюбеда (спиняючи його). Але Луї домагається побачитися з ним: він ледве не плаче: каже, що далі не може залишатись у своїй кімнаті, що хоче (вона змагається з риданням) умерти в своїй майстерні. Сер Патрік каже, що можна задовольнити його бажання і що це не зашкодить йому. Що ж нам робити?

Б. Боннінґтон (підбадьорливо). Ну, звісно, послухатись дуже доброї поради сера Патріка. Як він каже, це йому не може зашкодити; а може, без.сумніву, бути дечим і корисно, великою мірою корисно. Там буде йому далеко краще.

М-с Дюбеда (трохи потішена). Покличте сюди того чоловіка, містере Валполе, І скажіть, що він може бачити Луї, тільки не повинен стомлювати його розмовами. (Валпол потакує головою й виходить у надвірні двері). Сер Ралфе, не гнівайтесь на мене, але Луї помре, коли залишиться тут. Я мушу забрати його в Корнуолл, він там видужає.

Б. Боннінґтон (засяявши дивною усмішкою, ніби Дюбеда вже порятований). Корнуолл! Це місце саме для нього. Чудове місце для легенів. Як нерозумно було з мого боку не подбати про це раніш! Кінець кінцем, ви найкращий його лікар, мила пані. Натхненна думка! Корнуолл, звичайно. А, так, так!

М-с Дюбеда (заспокоєна й розчулена). Ви надто добрий, сер Ралфе. Але не подавайте мені так багато надії, інакше я заплачу; а Луї цього не може терпіти...

Б. Боннінґтон (м’яко протестуючи, кладе свою руку їй на плече). Ходімо до нього й допоможімо його перенести. Корнуолл. Звичайно! Звичайно! Саме те, що йому потрібно. (Обоє виходять у спальню).

Валпол повертається з репортером, веселим, пристойним, молодим чоловіком, нездатним стежити за звичайним ходом справи через розгубленість, що заважає йому правдиво описати все, що він бачить, або зрозуміти й переказати все, що чув. Тому, що єдина справа, в якій ці вади нічого не важать, є журналістика (бо газета, не маючи потреби точно описувати й переказувати, а тільки задовольняти марну цікавість читачів, нічого не втрачає, окрім чести, переказуючи все неправдиво й неточно), він став за журналіста й повинен високо тримати свій прапор у щоденному змаганні зі своєю власною неписьменністю та несталістю своєї справи. Він має записну книжку й принагідно пробує в неї записувати; але що він не знає стенографії та й взагалі будь-якої «графії», то звичайно кидає цю справу раніш, ніж устигне докінчити речення.

Репортер (озирається навкруги й нерішуче пробує записати). Мабуть, це студія?

Валпол. Так.

Репортер (з дотепом). Де він мав своїх натурниць, так?

Валпол (з суворою нестримністю). Поза сумнівом.

Репортер. То ви сказали, кубікульоз?

Валпол. Так. Туберкульоз.

Репортер. Як ви це вимовили: ку-бір-ку-льоз чи ку-бі-кульоз?

Валпол. Туберкульоз, чоловіче, а не куберкульоз. (Вимовляє по складах). Ту-бе-рку-льоз.

Репортер. О! Туберкульоз! Це, певне, якась хвороба. А я гадав, що в нього сухоти. Ви з його родини чи лікар?

Валпол. Ні те, ні те. Я — містер Кутлер Валпол. Запишіть. Запишіть іще: сер Коленсо Ріджон.

Репортер. Піджон.

Валпол. Діджон. (Зневажливо вириває в нього книжку). Дайте сюди, дозвольте мені записати прізвища — ви напевне їх переплутаєте. Це через те, що ви належите до професії неписьменних, які не мають ніякої кваліфікації й не підлягають громадській реєстрації. (Він усе записує в книжку).

Репортер. О, правду сказати, ви надто суворо нас судите, чи не так?

Валпол (гнівно). Хотів би я мати вас у своїх руках. Я зробив би з вас людину.