Сільвія Морено-Гарсія - Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія

і я був у ньому, але цього разу виходу з нього не існувало. Я був там сам-один, а всі двері в ньому — замуровані.

Вона стиснула пачку:

— Це вже в минулому. Запевняю тебе.

— Уві сні він був ще більший, величніший — такий, як до занепаду. Яскраві кольори, свіжі квіти в оранжереї. Всередині нього росли рослини, а на сходах і в кімнатах стояли цілі грибні ліси, — продовжив він спокійним, рівним тоном. — Коли я ходив там, з моїх слідів проростали нові гриби.

— Будь ласка, годі, — не витримала вона. Хай би вже краще йому снилися вбивства, кров і випущені нутрощі. А згадка про гриби занадто дратувала її.

Кинула пачку. Вони обоє втупилися в підлогу, туди, де вона впала — між стільцем і ліжком.

— А що, як воно нікуди не зникло? Що, як воно досі є в мені? — спитав він надтріснутим голосом.

— Не знаю, — просто відказала Ноемі.

Вони зробили все, що могли: спалили гриб, зруйнували Сутінь і випили Мартиного зілля. Тож усьому мав настати кінець. Однак лишилося ще одне. Кров.

Френсіс похитав головою, важко зітхнувши:

— Якщо воно досі є в мені, треба покласти йому край. Тобі не можна бути поряд, це…

— Це був усього лиш сон.

— Ноемі, ти не слухаєш.

— Ні! Це був сон, а сни не можуть завдати шкоди.

— То чому ти не ляжеш поспати?

— Бо не хочу. І це не має ніякого стосунку до страху. Кошмари нічого не означають.

Він хотів був заперечити, та вона підсунулася ближче, лягла під ковдру і обійняла його. Відчула його руку в себе на волоссі, почула, як спершу закалатало, а тоді рівно забилося його серце.

Поглянула на нього. Його очі блищали від сліз.

— Я не хочу ставати таким, як він, — прошепотів він. — Я можу невдовзі померти. В такому разі кремуйте моє тіло.

— Ти не помреш.

— Ти не знаєш напевне.

— Ми будемо разом, — з упевненістю сказала вона. — Ми будемо разом, і ти більше ніколи не будеш сам. Це я можу сказати напевне.

— Як ти можеш це знати?

Вона повела розповідь про те, яке чудове і яскраве життя у місті, про райони, де ще зовсім недавно були голі поля, а нині здіймаються в небо нові високі будинки, і де немає ніяких страшних таємниць. Сказала, що є й інші міста, де землю зігріває яскраве сонце, яке поверне колір його щокам. Вони оселяться біля моря, в будинку з великими вікнами без усяких портьєр.

— Маєш хист розповідати казки, — пробурмотів він, обіймаючи її.

Насправді гарною казкаркою була Каталіна. Це вона вміла вигадувати історії про кришталевих вершників на чорних конях, замкнених у баштах принцесах і гінців хана Хубілая. Однак Ноемі мусила розповісти йому якусь казку, і вона це зробила, і говорила, доки Френсіс уже не чув, каже вона правду чи вигадує.

Міцно стиснувши її в обіймах, він зарився обличчям у вигин її шиї.

Врешті вона заснула, і їй не снилося нічого, а коли прокинулася в світанковій сутіні, Френсіс лежав, дивлячись на неї своїми синіми очима. Вона подумала, чи не з’явиться в них одного дня золотого відблиску. Чи, може, одного разу поглянувши в дзеркало, вона помітить цей зловісний блиск у власному відображенні. Не виключено, що все у світі рухається по колу — змій ковтає власний хвіст, і цій нескінченній руйнації і самопоглинанню не буде кінця-краю.

— Мені здалося, що ти мені наснилася, — сонно пробурмотів він.

— Я справжня, — прошепотіла вона.

Обоє поринули в тишу. Вона обережно підтягнулась до нього й поцілувала в губи, аби він знав, що вона дійсно з ним. Він зітхнув, переплів свої пальці з її й заплющив очі.

Вона подумала, що майбутнє незбагненне і годі намагатися передбачити, що буде далі. Безглуздо вважати інакше. Того ранку вони були молоді й мали надію. Надію на те, що світ може бути інакший — добріший, привітніший. Вона поцілувала його вдруге — на вдачу. Коли він знову поглянув на неї, його обличчя сяяло від щастя, тож вона поцілувала його втретє — на любов.

Подяка

Дякую своєму агенту Едді Шнайдеру, редакторці Тріші Нарвані та всій команді видавництва «Дель Рей». Спасибі моїй мамі за те, що дозволяла дивитися і читати жахастики в дитинстві. І, як вже повелося, дякую своєму чоловікові, котрий завжди, до останньої літери, читає все, що я пишу.

Літературно-художнє видання

Морено-Ґарсія Сільвія

Мексиканська готика

Роман

Головний редактор С. І. Мозгова

Відповідальний за випуск О. В. Приходченко

Редактор О. М. Манойлова

Художній редактор Ю. О. Дзекунова

Технічний редактор В. Г. Євлахов

Коректор Р. С. Маринич

Підписано до друку 29.07.2022. Формат 84х108/32.

Друк офсетний. Гарнітура «Newton». Ум. друк. арк. 15,96.

Наклад 2000 пр. Зам. № .

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». Св. № ДК65 від 26.05.2000

61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 24

E-mail: cop@bookclub.ua

Віддруковано у АТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»

61011, м. Харків, вул. Різдвяна, 11.

Свідоцтво ДК № 7032 від 27.12.2019 р.

www.globus-book.com