Тала Тоцка - Флеш Рояль, Тала Тоцка

Глава 20-1

Вони так і спали на терасі, тут навіть дядько Джаміль не заперечував, втомилася молодь, що поробиш! Рано вранці крізь сон вона чула, як Максим обережно поклав її на подушки, поцілував у скроню, і вони кудись пішли втрьох. Напевно, вчора не всю рибу виловили.

Дінка ще трохи подрімала, але на кухні вже гриміла Єлизавета, гавкав на голуба невеличкий білий Бімас, і вона остаточно прокинулася. Прохолодний душ змив залишки сну, а гаряча кава на залитій сонцем терасі додала бадьорих ноток до цього чудового ранку.

Улов був багатий, і Джаміль пообіцяв на обід юшку. Алан вивів Батира до моря на прогулянку, Максим з братом ганяли пса по берегу, а Дінка ховалася від собаки на камені. До вечора, коли у них з Максом вийшло ненадовго залишитися вдвох, той, притулившись зі спини, зашепотів їй у волосся:

— Діночко, я більше не можу. Я сказав тітці, що ми завтра їдемо, сьогодні ще переночуєм тут, а завтра з'їдем в готель, можна в той, де ми були.

Дінка нічого не відповіла, лише закрила очі і кивнула, а потім обернулась і сама потягнулася за поцілунком. Але ніякого завтра не було.

Через кілька годин Максиму подзвонив Тимур, потім Максим дзвонив комусь, і Дінка, відчайдушно кліпаючи очима і кусаючи губи, бачила, як змінюються, каменіють риси обличчя, холонуть очі, і ось вже немає ніякого Макса Доміна, наче й не було. Замість нього уривчасто і владно роздавав команди Горець, який на неї навіть не дивився, так, ковзнув поглядом декілька разів і попрощався, навіть не обнявши, а кинувши невизначено: «Діно, я подзвоню».

За ними приїхали хлопці на джипі, брати-близнюки тих, які залишилися в «Роялі», з цими стрижками під нуль вони Дінці були всі на одне обличчя. Домін поспіхом попрощався з рідними, Дінці вони взагалі запропонували залишитися, щоб Алан її потім відвіз на поїзд, але їй самій без Максима тут залишатись не хотілося. І Горець теж сказав «ні».

Вони сіли в різні машини, і Дінка ще довго оберталася, намагаючись зловити його погляд, але нічого не виходило, Горець дивився куди завгодно, тільки не на неї. Одноликі хлопці відвезли її на залізничний вокзал і посадили в потяг. Вона їхала одна в двомісному купе, навіть не роблячи спроб заснути, і дбайливо прокручувала в пам'яті останні три дні хвилина за хвилиною.

Її зустрів Тимур і привіз на якусь квартиру, простору, з новим ремонтом, для чогось провів по кімнатах, показав кухню, поки вона, нарешті, не зупинила його.

— Навіщо ти мені це показуєш, Тимур? Чия це квартира?

— Моя. Це моя квартира, Діно. Якщо тебе будуть питати, хто завгодно, ти про Максима нічого не знаєш, і ці три дні ти провела тут.

 — Що я тут робила, Тимур? — здивовано запитала Дінка, але, спіткнувшись об його похмурий погляд, відчула, як щоки червоніють, і опустила очі.

 — Про це ніхто питати не буде, — їй здалося, чи в його голосі промайнула злість? — Але ти ці дні провела тут зі мною. У Горця проблеми, так треба, Діна.

 — З якого боку? — вона впоралася з собою і підняла голову. Проблеми могли організувати як недружні організації, так і представники закону.

 — З обох. Ось, — він простягнув їй пачку грошей, — Горець сказав віддати тобі. Це якийсь залишок від боргу, я не знаю, це ваші справи.

Дінка взяла гроші, часто-часто закліпала, і раптом сльози самі ринули з очей потоком, Тимур зметнувся і злякано простягнув до неї руки.

 — Діно, що з тобою?

Але вона вже ревіла в голос, випустивши гроші і закриваючи обличчя долонями. Тимур підійшов ближче і ніяково обняв її, притягаючи до свого плеча. Дінка відчайдушно вчепилася в нього, ридати так було значно зручніше, а їй хотілося зараз виплакати всі свої страхи, тому що нікому з подруг вона не посміє розповісти про їх з Максимом поїздку.

— Не плач, з ним все буде добре, це не вперше, — Тимур обережно гладив її волосся, а потім його рухи зненацька стали наполегливішими, він вже гладив не тільки волосся, а й плечі, спину. Раптово він немов зірвався і почав несамовито цілувати їй обличчя, шию з палким придиханням: «Діно, Діночко!» Дінка забилася в сильних обіймах, сіпнулася і відкинула його руки, злякано відскочивши назад. Тимур, важко дихаючи, перевів на неї потемнілий погляд.

— Тимур, припини. Що ти собі дозволяєш?

— Пробач, Діно, пробач, — він тепер сам виглядав переляканим і розгублено дивився то на неї, то на свої руки. Схоже, для нього це все виявилось не меншим сюрпризом. — Я не стримався. Ти ж знаєш…

 — Тимур, я нічого не скажу Максиму. Ми просто забудемо, що тут було, а зараз я поїду додому, — Дінка обхопила себе руками і обійшла Тимура на безпечній відстані. Той виглядав винуватим і з каяттям дивився на Дінку.

 — Я відвезу тебе, будь ласка, Діна, — він ступив до неї, вона знову відскочила, — просто ти мені подобаєшся, я не зміг стриматись, більше це не повториться. Обіцяю.

 — Добре, домовились, — Дінка зітхнула і підійшла до Тимура. Він підняв з підлоги гроші, віддав їй і дістав з кишені в'язку ключів. Дінка їх вже бачила.

 — Він сказав віддати тобі. Але ти поки там не з'являйся, я скажу, коли можна буде.

Тимур довіз її додому, піднявся з нею, незважаючи на протести і, лише обійшовши квартиру по колу кілька разів, дозволив їй увійти. Якби не той недоречний порив, Дінка запросила б його на каву, але зараз в присутності Тимура вона відчувала себе вкрай ніяково і мріяла швидше залишитися на самоті.

Виходячи з квартири, Тимур на мить затримався на порозі.

— Діночко, я хочу, щоб ти знала, якби не Горець, я б від тебе не відступився. Але я не хотів налякати тебе, будь ласка, пообіцяй, що подзвониш мені, якщо буде потрібно.

Дінка насилу витримувала його погляд і чомусь відчувала себе стервом. Ще чого не вистачало, може, кинутися його втішати? Але вона знала, що Тимур каже правду, тому змусила себе пообіцяти.

— Добре, я подзвоню.

А потім покликала, коли він вже спускався вниз по сходах.

— Тимур! — і коли той здивовано підняв очі, благально продовжила: — Можна я вийду в зміну? Я вдома збожеволію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍