Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-11.1-

Ніколи не думала, що буду боятися цього чоловіка. Максим завжди здавався мені милою бджілкою. За весь час, що ми знайомі, він на мене не підвищував навіть голосу. Чоловік ставився спокійно до всіх моїх примх і претензій. Ніколи не ображав мене та не доводив, що я... Тільки перед зустріччю з Шоголом він почав старанно тиснути.

Зараз, дивлячись на дуло пістолета, яке майже біля мого чола, я трясусь від страху і нерозуміння. Чому він так робить? Адже я одразу йому пояснила і розставила всі межі, а найголовніше — він був не проти. Що ж змінилося?

— Ти хоч знаєш, скільки я через тебе бабла втратив? — пирскає слова, немов отруту через зуби, мій колишній коханець. В очах стільки ненависті й презирства, що моє тіло вкриває холодний піт. Іскри сиплються з очей від обурення і люті.

— Я дивлюся, ти зовсім ку-ку! — з не меншою злістю вимовляю я. І взагалі без поняття, про що він. Бізнесу у нас спільного немає!

— Ти, — робить крок вперед, хапаючи мене за горло вільною рукою, — завжди робиш по-своєму. Ніколи не прислухаєшся до порад. Ти думаєш, мені легко було слухати твої розповіді й підтирати соплі?! Все-таки Артем мав рацію, ти хитра сучка! Але мене надути не вдасться! — вичавлює з себе кожне слово Амерін. При згадці про колишнього чоловіка моє тіло і розум забувають за небезпеку. Серце з ще більшою силою стукає в скронях, а гнів заповнює кожну частинку тіла. Жовч великим клубком підступає до горла, і я йду в атаку.

— Мені пофіг, що там думає той придурок, і ти в тому числі. Краще не грай зі мною в кішки-мишки. Кажи відразу, що треба, і забирайся! — останню фразу промовляю ледь чутно. Рука Максима на моїй шиї стискається все сильніше, з кожною хвилиною пропускаючи все менше повітря у мої легені.

— Що мені треба? О-о, мені багато не треба, — кладе пістолет на раковину вмивальника. Однією рукою дістає з піджака якийсь папірець, а другою продовжує стискати мою шию, ні на мить не послаблюючи хватку.

Маленькі порції кисню, що потрапляють у мої легені, занадто мізерні для нормального дихання, і я починаю задихатися. У голові шумить, а в очах темніє, тіло пробиває тремтіння. Намагаюся звільнитися, але Максим ще сильніше охоплює мою шию і підіймає трохи вгору. Я стаю на пальчики, щоб легше було дихати. В душі зароджується страх і відчай. Невже це кінець?! Слава Богу, хоч Тимур у надійних руках.

— Один підпис, ось і все, що мені потрібно! — хитро усміхається Максим. Дивлюся в очі та не можу повірити, що цей чоловік — один і той самий, з яким я колись займалася коханням. В очах лід і злість, більше немає того вогника захоплення і кохання… А чи був? А якщо це була гра? Але для чого?! У мене нічого немає, крім квартири, машини й сина. Сина від Шогола…

— Добре, — хрипко кажу я. Хватка послаблюється, і чоловік знову хапається за зброю. Приставляє холодний метал до мого чола та простягає листок і ручку. — Але спочатку ти повинен відповісти на одне питання!

— Жодних питань, підписуй, якщо хочеш жити! Думаєш надурити мене? Не вийде, стерво!

— Ти мене знаєш, якщо я сказала, що підпишу, отже, так і зроблю! Яка різниця, тепер чи через дві хвилини, — наполягаю на своєму. Звісно, я нічого підписувати не збираюся. Мені потрібно потягнути час, можливо, Шогіл вже в дорозі! Я дуже на це сподіваюся.

— Я чекав два роки, ти думаєш, для мене мають значення якісь дві хвилини?! Давай, питай, тільки й те і вмієш, що тріпати язиком! — дивлячись в очі, вищирюється Максим.

— Ти знав, що Тимур — син Яромира? — дивлюся в очі та тягнуся рукою до ручки. Вдаючи, що збираюся підписати. Одним оком кидаю погляд на документ, щоб прочитати, але він англійською, мені потрібен час, щоб зрозуміти, що там написано, а так, на ходу, я не зможу.

— А ти що думала? Що я трахав тебе за гарні очі? Чи тому, що закохався?! — починає ржати на все горло чоловік. Хто він? Хто ця людина переді мною? Я його не впізнаю! — Та ти — найтвердіша колода, яку я коли-небудь трахав. Я від тебе одразу йшов у бордель і розважався з дівчатами, щоб позбутися від запаху сексу з тобою. І так, я знав! Артем, коли п'яний, дуже любить базікати. Все, люба, бесіда закінчилася. Підписуй! І без фокусів, бо твій миленький син залишиться сиротою! — розпливаючись в задоволеній усмішці, повідомляє мені Амерін.

При згадці моєї кровинки у мене немов мутніє в голові і я, зціпивши ручку в руках, б'ю Максима в те плече, в руці якої він тримає пістолет. Максим шипить від болю й випускає зброю на підлогу. У мене в голові спливають наші тренування, і я зі злості заряджаю Максиму поміж ніг. Ногою штовхаю пістолет якнайдалі та біжу до дверей.

Тремтячими руками намагаюся відчинити двері, але не можу. Потім починаю стукати по поверхні й кричати, щоб випустили. Кілька миттєвостей — і мою потилицю накриває велика долоня і повертає тіло на сто вісімдесят градусів. Максим весь червоний, чи то від болю, чи то від злості — не знаю, але очі його повні скаженого гніву та люті.

В обличчя летить один ляпас, а за ним — інший. Амерін відпускає мою потилицю, і я отримую третій ляпас, падаючи на плитку. В очах все пливе, і я не розумію жодного слова, що говорить мені чоловік. Знову мене підіймає і втискає своїм тілом у стіну.

— Я хотів по-доброму, але ти, як завжди, все зіпсувала! — цідить крізь зуби. Знімає пістолет із запобіжника і тицяє в живіт. — Підписуй або здохнеш! Це твій останній шанс.

Я не знаю, що сказати, тому з відчаєм дивлюся в його очі. Ні, до них не достукатися, там тільки ненависть і злоба. Але якщо я підпишу документ, він тоді мене точно вб'є. Мовчу й удаю, що не розумію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍