Сомерсет Вільям Моем - Лицедії, Сомерсет Вільям Моем

почути її слова, вривали свій сміх. Таким чином сцена, що мала чисто комічне навантаження, набула зовсім іншого, якогось сардонічного забарвлення, а це надало образові, що його грала Евіс, певної одіозності. Евіс погубила її недосвідченість: не чуючи сміху, якого вона сподівалася, дівчина розгубилася, голос її втратив виразність, жести стали незграбні. А Джулія, зосередивши всю увагу публіки на собі, грала цю сцену з неперевершеною майстерністю. Свій останній маневр вона провела експромтом. Евіс мала виголосити довгий монолог, і Джулія нервово зіжмакала хустку в жмені. Відтак, майже автоматично, обрала для себе нову лінію поведінки: втупила в Евіс свій схвильований погляд, і дві великі сльози скотилися по її щоках. Зал відчув, який сором викликає в неї цинізм дівчини, побачив, як боляче ранить її серце жорстоке знущання з її маленьких, наївних ідеалів, з її віри в людську доброту. Цей епізод тривав щонайбільше хвилину, але за цю хвилину своїми сльозами, своїм сумним поглядом Джулія передала всю гіркоту жіночої долі… Так скінчилася кар’єра Евіс.

— А я, йолоп, хотів запропонувати їй контракт, — сказав Майкл.

— Що ж заважає тобі зробити це зараз?

— Після того, як ти її зовсім знищила? Ні, дзуськи. Як тобі не соромно бути такою ревнивою? Невже ти справді гадаєш, що ця дівчина для мене щось важить? Ти вже давно повинна була переконатися, що ти для мене одна-єдина на всьому світі.

Майкл вирішив, що Джулія помстилася Евіс за те, що він фліртував з нею, і хоч йому, звичайно, шкода було дівчини, та це лестило його самолюбству.

— Ах ти ж старий осел, — усміхнулася Джулія, добре розуміючи, що саме в нього зараз на душі, й сміючись у душі з його помилки. — Зрештою, ти найвродливіший чоловік у всьому Лондоні.

— Та хай уже буде так, як є. Але я ще не знаю, що скаже автор. Ти ж знаєш, якої він високої думки про себе, а ти з цієї сцени зробила зовсім не те, що він хотів.

— О, хай це тебе не турбує. Цю справу я беру на себе.

В двері постукали, і до вбиральні зайшов автор власною персоною. Радісно скрикнувши, Джулія підбігла до нього, обняла за шию й поцілувала в обидві щоки.

— Ви задоволені?

— Здається, п’єсу прийняли дуже добре, — відповів він з деяким холодком у голосі.

— Дорогий мій, вона йтиме мінімум рік. — Джулія поклала йому руки на плечі й зазирнула у вічі. — Але ви поганий, дуже поганий.

— Я?

— Через вас я ледве не провалилась. Коли я дійшла до тієї сцени в другій дії і побачила, який у ній глибокий сенс, то мало не впала. Як автор, ви знали вагу цієї сцени; чому ж ви не виправляли нас на репетиціях, а дозволяли грати її так, наче вона не має підтексту? Адже ми всього лиш актори й не годні проникнути в найпотаємніші глибини авторського задуму. Це ж найсильніша сцена у вашій п’єсі, а я мало не зіпсувала її. Ніхто в світі, крім вас, не зміг би написати такої сцени. Ваша п’єса прекрасна, але для цієї сцени такий епітет надто бідний — вона просто геніальна!

Автор почервонів. Джулія не зводила з нього захопленого погляду, і його сповнювали збентеженість, щастя і гордість водночас.

«Завтра цей бевзь буде цілком упевнений, що задумав цю сцену саме так, як я її граю».

Майкл весь аж сяяв.

— Ходімте до мого кабінету, вип’ємо віскі з содовою. Після такого хвилювання вам конче треба випити чарку-дві.

Вони вдвох вийшли, а в цей час зайшов Том. Обличчя його почервоніло від збудження.

— Люба моя, це було просто прекрасно. Ти грала неперевершено. Боже, який тріумф!

— Сподобалося, так? І Евіс добре грала, еге ж?

— Ні, дуже погано.

— Та невже? А мені її гра сподобалася.

— Ти просто її затерла. В другій дії навіть її врода нічого не зарадила.

«Ось тобі й маєш «кар’єру Евіс»!»

— Послухай, що ти будеш робити сьогодні?

— Доллі влаштовує на нашу честь прийом.

— А ти не можеш махнути на неї рукою й повечеряти зі мною? Я безтямно кохаю тебе!

— Ну що ти, Томе. Я ж не можу образити Доллі.

— Благаю тебе.

Очі його блищали. Джулія бачила, Що Том жадає її так, як не жадав ніколи раніше, і її сповнило почуття радісної перемоги. Але вона рішуче похитала головою. З-за дверей долинули збуджені голоси, і вони зрозуміли, що це друзі поспішають привітати її з успіхом.

— Хай їм біс. Боже, як мені хочеться тебе поцілувати! Я подзвоню тобі завтра вранці.

Двері розчинилися навстіж, і дебела, спітніла й збуджена Доллі вдерлася до кімнати на чолі цілої юрми шанувальників таланту Джулії. Джулія дозволила кожному поцілувати себе. Серед інших було три чи чотири відомих актриси; вони розсипали особливо щедрі похвали. Джулія надягла маску непідробної скромності. Тепер і в коридорі вже було повно людей, що хотіли хоч одним оком глянути на неї. Доллі довелося силоміць прокладати собі шлях до виходу.

— Отож, прошу тебе, не запізнюйся, — сказала вона Джулії. — Гадаю, що прийом буде чудовий.

— Я прийду, як тільки звільнюся.

Шанувальники, нарешті, розійшлися, і Джулія, роздягнувшись, почала знімати грим. Зайшов Майкл. Він був уже в халаті.

— Послухай, Джуліє, до Доллі тобі доведеться їхати самій, бо зі мною хочуть зустрітися критики і я не можу їм відмовити. Це ж дуже важливо.

— Що ж, гаразд.

— Вони вже чекають на мене. Отож до завтра!

Він вийшов, і Джулія залишилася у вбиральні з Іві. Сукня, яку вона вирішила одягти з нагоди прийому в Доллі, лежала на кріслі. Джулія наклала на обличчя крем.

— Іві, завтра вранці мені подзвонить містер Феннел. Скажи йому, будь ласка, що мене немає вдома.

Іві глянула у дзеркало й перехопила погляд Джулії.

— А якщо він подзвонить ще раз?

— Мені не хочеться засмучувати цього сердешного хлопчика, але боюся, що для нього я віднині буду весь час зайнята.

Іві голосно чмихнула і, за звичкою, провела під носом вказівним пальцем.

— Зрозуміло, — кинула вона.

— Я завжди вважала, що ти не така дурна, як здаєшся, — мовила Джулія, розтираючи крем. — Навіщо ти розвісила сукню?

— Сукню? Ви ж сказали, що одягнете її сьогодні.

— Заховай її. Я нікуди не поїду без містера Госселіна.

— Відколи це