Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

спинився; кучер підняв бронзовий молоток на величезних воротях; це був палац де Ла-Моль, а щоб у перехожих не виникло сумнівів, слова ці були вирізьблені на чорній мармуровій дошці над ворітьми.

Ця бундючність не сподобалась Жюльєнові. «Вони так бояться якобінців! Їм ввижається за кожним парканом Робесп’єр і його візок. Можна померти зо сміху, бачачи їхній страх, а вони виставляють напоказ свої особняки, немов навмисне, щоб чернь під час повстання могла їх відрізнити й сплюндрувати. Жюльєн поділився своїми думками з абатом Піраром.

- Ах, бідний сину мій, вам незабаром доведеться бути моїм вікарієм! Які жахи спадають вам на думку!

- Як на мене, нема нічого простішого,- відповів Жюльєн.

Поважний вигляд воротаря і надзвичайна охайність подвір'я викликали його захоплення. Стояв теплий, сонячний день.

- Яка чудова архітектура! - сказав Жюльєн своєму другові.

Насправді ж це був один з отих незграбних палаців Сен-Жерменського передмістя, збудованих незадовго до смерті Вольтера. Ніколи мода і краса не були такі далекі одна від одної.

II. ВСТУП У СВІТ

 

 

Смішний, зворушливий спогад: перша вітальня, в яку вступає сам, без підтримки, вісімнадцятилітній юнак. Досить було єдиного погляду жінки, щоб збентежити мене. Що більше хотів я сподобатись, то незграбнішим ставав: все мені уявлялося в якомусь перекрученому світлі: то я без усяких підстав довірявся комусь, то бачив у людині ворога тільки тому, що вона суворо на мене глянула. Але все-таки серед усіх тих жахливих страждань, породжених моєю несміливістю,- яким прекрасним був тоді ясний день!

Кант

 

 

Жюльєн, остовпівши від подиву, спинився серед двору.

- Тримайтесь же як слід,- сказав абат Пірар,- вам спадають на думку жахливі речі, а поводитесь ви, як справжня дитина. Хіба ви забули Гораційове «nil mirari» (нічому не дивуватись)? Подумайте лишень, коли ви тут оселитесь, усі ці лакеї візьмуть вас на глум. Вони вбачатимуть у вас рівню, несправедливо поставленого вище їх. Під виглядом добродушних порад і бажання допомогти вам, вони подбають, щоб зробити вас посміховиськом.

- Хай лише спробують! - промовив Жюльєн, прикусивши губу. До нього знову повернулась уся його недовіра.

Зали бельетажу, якими вони проходили, прямуючи до кабінету маркіза, здалися б вам, мій читачу, такими ж сумними, як і розкішними. Якби вам запропонували жити в них, ви напевне відмовилися б. Це оселя позіхань і найнуднішого резонерства. Але Жюльєн ще більше пройнявся захопленням. «Невже можна бути нещасним, живучи в таких розкішних палатах!» - думав він.

Нарешті вони увійшли в найбридкішу з усіх кімнат цього пишного особняка. Світло ледве проходило в неї. Там сидів сухенький чоловічок з жвавими очима, в білявій перуці. Абат повернувся до Жюльєна і відрекомендував його. Це був маркіз. Жюльєн ледве впізнав його, таким він зараз здавався чемним. Перед Жюльєном був зовсім не той пихатий вельможа, якого він бачив в абатстві Брело. Жюльєнові здалося, що перука його була занадто пишна, і це спостереження допомогло йому оговтатись. Цей нащадок друга Генріха III на перший погляд здався йому досить мізерним, він був худий і надто рухливий. Але Жюльєн помітив незабаром, що ввічливість маркіза була ще приємніша для співрозмовника, ніж манера самого безансонського єпископа. Аудієнція тривала якихось три хвилини. Коли вони вийшли, абат сказав Жюльєнові:

- Ви дивились на маркіза, як дивляться на картину. Я не великий дока в тому, що тут зветься ввічливістю,- ви щодо цього скоро заткнете мене за пояс,- та все ж сміливість вашого погляду мені здається не дуже чемною.

Вони знову сіли в фіакр, кучер спинився біля бульвару. Абат провів Жюльєна анфіладою просторих покоїв. Жюльєн помітив, що там не було ніяких меблів. Він став розглядати розкішний позолочений годинник на стіні, на якому. зображене було щось, на його думку, вельми непристойне. Але тут до нього підійшов якийсь дуже елегантний і привітний пан. Жюльєн злегка вклонився.

Пан усміхнувся і поклав йому руку на плече. Жюльєн стрепенувся і відскочив назад, почервонівши від люті. Хоч який суворий був абат Пірар, але він розсміявся до сліз: то був кравець.

- Даю вам повну волю на два дні,- сказав йому абат, коли вони вийшли.- Тільки тоді вас можна буде відрекомендувати пані де Ла-Моль. Інший на моєму місці охороняв би вас, немов дівчину, в цьому новому Вавилоні. Та якщо вам судилося загинути, гиньте відразу, принаймні це звільнить мене від моєї слабості - невпинно піклуватися про вас. Післязавтра вранці кравець пришле вам два костюми; ви дасте п'ять франків хлопцеві, що примірятиме їх вам. Влаштуйте так, щоб ці парижани якомога менше чули ваш голос. Досить вам сказати слово, і вони знайдуть привід, щоб з вас поглузувати. Це вони вміють. Післязавтра опівдні будьте в мене... Тепер ідіть... Ах, я забув: підіть, замовте собі взуття, сорочки, капелюх, ось вам адреси.

Жюльєн глянув на почерк, яким були написані адреси.

- Це рука маркіза,- сказав абат.- Він діяльна людина, яка все передбачає і воліє робити сама, ніж наказувати. Він бере вас для того, щоб ви позбавили його від такого клопоту. Чи вистачить у вас догадливості, щоб добре виконувати все, що ця нетерпляча людина даватиме вам зрозуміти натяками? Ну, це вже покаже майбутнє: начувайтесь!

Жюльєн, не вимовивши ані слова, відвідав усіх майстрів, зазначених у списку. Він помітив, що до нього ставились з повагою, а швець, записуючи його ім'я в свою книгу, вивів: «Пан Жюльєн де Сорель».

На кладовищі Пер-Лашез якийсь надзвичайно люб’язний і ліберальний у своїх висловах пан запропонував свої послуги, щоб показати Жюльєнові могилу маршала Нея, позбавлену почесної епітафії з якихось мудрих політичних міркувань. Але, розлучившись з лібералом, що з слізьми на очах мало не задушив його в своїх обіймах, Жюльєн побачив, що в нього зник годинник. Збагачений цим досвідом, він з'явився через два дні опівдні до абата Пірара. Той уважно його оглянув.

- Ви ще, чого доброго, зробитесь фатом,- сказав йому абат суворо. Жюльєн виглядав дуже молодо і справляв враження юнака в глибокій жалобі; він справді був дуже милий. Але добрий абат, сам провінціал, не помітив, що Жюльєн не позбувся звички крутити на ходу плечима, що в провінції вважається і елегантним, і поважним.

Маркіз оцінив елегантність Жюльєна зовсім інакше, ніж добрий абат.

- Ви не заперечуватимете проти того, щоб пан Сорель брав уроки танців? - спитав він абата.

Пан Пірар остовпів.

- Ні,- відповів він нарешті,- адже Жюльєн не священик.

Маркіз, переступаючи через двоє східців по вузеньких потайних сходах, сам провів нашого героя в