Олександр Ашотович Насібов - Безумці, Олександр Ашотович Насібов

— од кобальту до ультрамарину; сповнена світла, життя, яскриться; зграї риб'ячої молоді крутяться в ній та граються, і в кожній рибчині відбивається сонячний промінь.

Але все це — біля поверхні. Ближче до дна, — а до нього тут метрів двадцять п'ять — переважають спокійні і холодні тони. В сіро-синій сутіні пропливають великі риби. Вони прямують до невисокого пасма, що стирчить з мулу, пасма, за яким дно стрімко йде вниз. Риби перевалюються через каміння й розчиняються в густій імлі. А з похмурої безодні випливають зустрічні мандрівниці. Проминувши пасмо, злітають вертикально угору, немовби знудьгувалися по світлу та сонцю. І кожна, досягнувши поверхні, народжує беззвучний вибух — срібними стрілками на всі боки мчать мальки, наче тріщини бризкають по люстерку…

Біля пасма з'явилися люди. Великий групер втупився випуклим оком у чужинців, засовав плавцями, обережно відсунувся. Із скельної щілини виволокла своє гадюче тіло мурена, постежила за ними, вищирила отруйні зуби і знову ковзнула до нори.

А ті пливуть далі. Їх двоє. Ноги в ластах звиваються, наче щупальця, руки витягнуто над головою. Ще недавно Пелла тримав перед очима компас, щоб точно йти по курсу. Тепер потреби в ньому нема — ціль знайдено. Підводний човен, один з трьох, що згадувався в радіограмі, лежить на дні, напівсхований у гущавині бурих водоростей, немовби спеціально зарився в них.

Карцов і Пелла зупиняються — заряди, які вони буксирували, опускаються і повисають на лінях.

Рухом руки Пелла кличе товариша. Зблизившись головами, вони ширяють у прозорій воді. Пелла вказує на великі циліндри — ними заставлено палубу човна. Чотири циліндри перед рубкою, по два в ряд. Стільки ж у кормовій частині підводного човна. Пелла жестами пояснює: в циліндрах торпеди; підійшовши до ворожого порту, човен лягає на грунт і випускає плавців; ті відкривають кришки циліндрів, витягають торпеди….

Карцов киває — він усе зрозумів.

Знову скоромовка жестів. Італієць просить, щоб Карцов лишився на місці й спостерігав — мало що може скоїтися. Він, Пелла, підвісить заряд, увімкне годинниковий механізм детонатора. На це піде небагато часу, і вони почнуть шукати нову ціль.

Карцов згоден. Повільно опускаючись у водорості, він стежить за товаришем, що продовжує путь.

Тиша, спокій.

Човен немов мертвий. Вимкнено навіть машинки для очищення повітря. Це зрозуміло — субмарина на невеликій глибині, її можна виявити приладами з корабля, що проходитиме поблизу, а виявивши — закидати бомбами.

Тиша. Спокій. Тільки іноді клацають клапани в Карцовому респіраторі — клапан вдиху різкіше, клапан видиху — слабкіше.

Де ж Пелла?

Карцов розсовує водорості і ривком мчить уперед.

Він побачив: з поверхні моря на човен пікірує людина. Невідомий у респіраторі. Ось він підніс руку до пояса, вихопив ніж.

Карцов з усіх сил працює ластами. Його жене страх за товариша, жене лють, шал, бо в атакуючому він упізнав Артура Абста.

Вони швидко пливуть до однієї точки.

Їхні шляхи перетнуться за метр од італійця. Той, ні про що не підозрюючи, прикріплює до човна вибухівку.

Вороги ось-ось зштовхнуться. Абст уже біля Пелли, підняв руку з ножем. Карцов атакує його і відганяє. Чи встиг Абст ударити італійця? Здається, ні…

Плавці кружляють у воді, не ризикуючи зблизитися. Вони знають: для перемоги потрібен тільки один удар. Той, хто схибить, загине.

Поступово Карцов відтісняє Абста од човна. Треба виграти час. Пелла закріпить міну, ввімкне годинниковий механізм детонатора і прийде на допомогу. Вдвох вони легко подужають ворога.

Карцов і Абст пливуть усе далі, помалу підіймаючись до поверхні.

Пелла дивиться їм услід. Дивиться все важче — навколо каламутнішає, наче з дна піднявся мул. Та Пелла знає: це не мул, це кров. Він лежить на носовому горизонтальному кермі човна. Якщо він ворушиться, кров з рани в боці юшить дужче. З кров'ю втрачаються сили. Їх у Пелли так мало, що навряд чи йому вдасться закріпити підводний заряд.

Що ж робити? Випливати?

Це легко — варто скинути вантажі на поясі, і його вже ніщо не втримає під водою. Він полине туди, де повітря й сонце, де друг, допомога якого так потрібна! Та Пелла вирішив: він закріпить міну й приведе в дію механізм детонатора.

Переборюючи біль, італієць перевертається на живіт, намагається підтягнути лінь із зарядом. Зусилля втомило.

В голові наморочиться, ось-ось він знепритомніє. І лінь вислизає з пальців.

Ще спроба, і знову невдача.

Віддихавшись, Пелла озирається. Кругом пусто. Тільки мурена випливла з-за скелі й, уткнувшись носом у пісок, звивається товстим слизьким тілом.

Сил дедалі менше. Про лінь Пелла вже не думає. Вихід один: він запустить годинниковий механізм міни і спливе, лишивши її біля човна. Він сподівається, що найближчим часом човен не рушить з місця.

Міни внизу, в піску. Пелла сповзає з керма і планірує до них. Ось він ліг на грунт, береться за механізм детонатора.

І раптом сильний удар. Якби Пелла був на поверхні моря, він би побачив: розкидавши верхівку конічної скелі, в небо вихопився вогняний стовп, скеля, хитнувшись, впала у воду.

Пелла зрозумів усе. Адже він сам угвинтив у торпеду детонатор миттєвої дії. Вибуху однієї торпеди було досить, щоб детонували інші, які лежали поруч, на стелажах.

Сила вибуху шпурляє італійця на борт човна. Скельця шолома тріснули. До лиця просочується вода.

В човні забігали, загомоніли. Він здригнувся, грунт під ним зарипів.

Пеллі недобре. Він задихається. В шоломі повно води.