Наталена Андріанівна Корольова - Quid est Veritas?
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це назва ваших жерців чи священиків? — розпитував Лазар.
— Звемо їх тро-гідами[349]… — пояснював старший, поважного вигляду пастух.
Він бував у бувальцях! Аж у Porta Veneris[350] був! І Толозу[351] бачив!
— Tro-hid у нашій мові означає «ясновидючий»… той, що перебуває у святих думках. А наші добрі отці перебувають у лісах, у гірських, печерах, на самоті… З духами говорять… Слухають таємних голосів, що до них згори промовляють… Розуміють шелест листу й шепотіння вітру… Знають таємні шляхи зір… І ще таємніші стежки душ людських, що міняють тіло по смерті, як ми одежу, і йдуть до нового життя[352]… Бо все не закінчується тут, із смертю людини…
Із цих слів Лазар пізнав, що цей люд приготований прийняти вість благу, науку Раббі Галилейського…
І благословив першу вечерю, до якої пастухи запросили від щирого серця мандрівників.
…………………
І розійшлися Лазареві товариші землею нарбонезькою. А човен, що їх привіз сюди, відплив і зник у безкраїх просторах моря…
Але не загинув.
І, як кажуть люди[353], не загине, доки морські хвилі будуть битись об береги твердої землі[354]. Не може-бо загинути човен, освячений присутністю келеха!
Тому блукає ця барка таємна морями-океанами… Шукає суден, що гинуть у хвилях та бурях[355]… Коли ж там є людина, повна справжньої любові, милосердя й непохитної віри, то, хоча б яка грішна була, врятується вона. Якщо в хвилину смертельної небезпеки жалуватиме не за своїм життям, але за тим, що промарнувала те життя, не шукаючи Гори Спасіння[356]…
Тої ж миті стане перед такою людиною човен-примара й допровадить її до тієї землі, де непохитно стоїть Гора Спасіння…
Так, під спів хвиль, переказували рибалки, що чували від своїх віщих друїдів про примару морів, таємний човен, що віщує не загибіль, але спасіння…
Сам Лазар з Мартою, Магдалиною та малою Гелою, що дістала наймення Радіана (Світлосяйна), хоч чорна була обличчям і тілом, дійшли до Массілії[357], міста доброго, ще греками заснованого в давню давнину.
Вельми припали до душі витанійської господині рухливі, завзяті, до праці беручкі массілійці. Однаково вправні були чи то реву плекати, чи оливні гаї насаджувати, родючу землю орати, нездобутними мурами міста обводити, чи рибалками або мореплавцями бути.
І почала Марта просиїи брата, щоб лишився в Массілії.
Сподобались і Лазареві сердечні та щирі тамошні люди. Особливо ж тим, що не цуралися вони ні мудрості, ні мистецтва.
Знали трохи й про троянські бої, стародавніми піснями вславлені. І про мудрість Платонову… Чули й про Орфея, що своїми мелодіями пробуджував не тільки в людських, але й у звіриних серцях почуття вищі, шляхетніші.
Але Магдалина в Массілії не залишилася… До неї ж невідступною тінню тулилася чорна Гела-Радіана…
— Ні, брате, — відповіла на Лазареві вмовляння Маріам. — Моя душа розправила крила й готова зірватись до лету. Тож треба мені якийсь час перебути на самоті, щоб ці крила набрали сили.
І пішла з малою Гелою берегами Родану вгору — туди, де тільки самі ліси смарагдовою казкою відбиваються в глибинах ріки. Там оселилась у глибокій печері над річкою.
Зелений ліс над зеленим Роданом став оселею смарагдового келеха. І незабаром пролетіли чутки по всій околиці, немов їх вітер розносив, мовляв, у лісовій печері відлюдній живе світла віща діва. Зцілює всі недуги тіла й духа. А сама віща діва майбутнє й минуле бачить!
І протоптало людське страждання стежечку надії до Магдалининої печери, де Маріам лила святий бальзам, невидимий грішним, на рани душі й тіла.
Тому широко-далеко стали звати Магдалинину печеру пустинею Святого Бальзаму[358].
Коли ж Лазар із місцевими людьми закінчив будову світлиці великої[359], де учні Раббі Назаретського, давні й нові, яких усе прибувало, могли б відновляти святу вечерю Учителеву або, як називали массілійці, «святе таємство»[360], приплив Лазар човном до пустині Святого Бальзаму.
Привіз Магдалині своє й Мартине бажання, щоб привезла Маріам святий келех на коротку хвилину посвятити його дотиком першим у цьому краю містичний стіл, за яким стануть співучасники вечері Раббі й усі ті, що ніколи самого Раббі Назаретського не бачили[361].
Мали вирушити до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Quid est Veritas?», після закриття браузера.