Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

— Він діло каже, — підтримав Ньют.

— Ми можемо їй довіряти, — махнув Томас рукою у бік Терези. — Щоразу коли ми з нею зустрічалися, то тільки й обговорювали, як звідси вибратися. Її послали сюди, як усіх нас! Безглуздо думати, що Тереза винна в наших бідах!

Ньют крекнув.

— Тоді який гниляк вона мала на увазі, коли заявила, що вона щось там запустила?

Томас стенув плечима, не бажаючи визнавати, що в Ньютових словах є сенс. Усьому має бути якесь пояснення.

— Не знаю. Коли вона отямилася, в голові у неї була каша. Гадаю, всі ми пройшли через те ж саме, і всі верзли всілякі дурниці, перш ніж остаточно прочухатися. Випусти її, Ньюте.

Ньют і Мінхо обмінялися довгими поглядами.

— Та годі вже вам, — гнув своє Томас. — Чи ви вважаєте, що вона гасатиме з ножем по Глейду й шматуватиме людей? Випустіть її.

— Гаразд. Випусти цю дурепу, — здався Мінхо.

— Я не дурепа! — вигукнула Тереза. Товсті стіни заглушували її голос. — І я чую кожне слово, ви, бовдури!

Ньют подивився на Томаса.

— Славну подружку ти собі знайшов, Томмі.

— Відчиняй швидше, — поквапив хлопець. — До повернення гріверів сьогодні ввечері нам ще треба багато чого встигнути. Сподіваюся, вдень вони не заявляться.

Ньют щось пробурчав і підійшов до дверей, витягаючи з кишені ключі. Замок кілька разів клацнув, двері відчинилися.

— Виходь.

Тереза вийшла з тісної камери, дорогою обдарувавши Ньюта і Мінхо презирливим поглядом, зупинилася біля Томаса і взяла його за руку. По спині в хлопця пробігли сироти — його це страшенно збентежило.

— Гаразд. Розповідай, — сказав Мінхо. — Що ви там надумали?

Томас подивився на Терезу.

— Що? — вигукнула вона. — Сам з ними й розмовляй! Вони вважають, що я — серійна вбивця.

— Ну так. У тебе і справді загрозливий вигляд, — пробурмотів Томас, а потім повернувся до Ньюта і Мінхо. — Коротше. Коли Тереза тільки-но почала виходити з коми, у неї в голові крутилися якісь уривчасті спогади. І вона… гм… — тут він мало не бовкнув про голос у мозку, — вона потім сказала мені, що запам’ятала одну думку: Лабіринт — це код. І що, можливо, в картах зашифрований не фізичний вихід назовні, а якесь послання.

— Код? — перепитав Мінхо. — Який ще код?

Томас похитав головою, даючи зрозуміти, що в нього немає відповіді.

— Точно сказати не можу. Ви краще знайомі з картами. Але в мене виникла одна теорія. Саме тому я і сказав, що розраховую на те, що бігуни згадають бодай деякі карти.

Мінхо подивився на Ньюта, запитально звівши брови. Той кивнув.

— У чому справа? — поцікавився Томас. Йому вже остобісіло, що від нього постійно щось приховують. — Ви так поводитеся, хлопці, наче знаєте якусь таємницю.

Мінхо потер очі руками і глибоко зітхнув.

— Томасе, ми переховали карти.

Спершу хлопець вирішив, що недочув.

— Що?..

Мінхо кивнув у бік Домівки.

— Ми сховали чортові карти в зброярні, а замість них набили скрині всіляким мотлохом. Через попередження Альбі. І ще через це Завершення, яке запустила твоя подружка.

Томас так зрадів цій новині, що на час забув, в якому тяжкому становищі вони перебувають. Тепер він пригадав, як напередодні Мінхо підозріло поводився і сказав, що отримав особливе доручення. Томас подивився на Ньюта — той кивнув.

— Вони цілі й неушкоджені, — сказав Мінхо. — Всі до останнього задрипаного аркушика. Тож коли ти і справді маєш якусь теорію, то валяй.

— Покажіть мені їх, — попросив Томас, згораючи від нетерплячки подивитися на карти.

— Гаразд, ходімо.

Мінхо запалив лампу, і на секунду Томас примружився, поки очі призвичаяться. Скрині зі зброєю, розставлені на столі й на підлозі, відкидали лиховісні тіні; здавалося, що ножі, біти й інші страхітливі знаряддя тільки й чекали нагоди, щоб ожити і вбити будь-кого, у кого вистачить клепки до них наблизитися. Запах цвілі й вогкості лише посилював гнітюче враження, що його справляла кімната.

— Тут є секретна комірчина, — пояснив Мінхо, проходячи повз стелажі в неосвітлений куток. — Про неї знають тільки дві людини.

Томас почув рипіння старих дерев’яних дверцят: Мінхо витягнув з комірчини велику картонну коробку.

— Я склав карти з усіх вісьмох скринь в окремі коробки. Решта там.

— А тут які? — запитав Томас.

— Відкрий і сам побачиш. Кожна сторінка позначена. Забув?

Томас відкрив коробку. Всередині він побачив безладно звалені карти другого сектора. Хлопець витягнув один стос.

— Отже, — почав він, — бігуни завжди порівнювали карти по днях, намагаючись відшукати якусь закономірність, яка дозволила б обчислити безпосередній вихід з Лабіринту. Ти якось сказав, що ви самі не знаєте, чого шукати, але все-таки вперто продовжуєте вивчати карти. Правильно?

Мінхо, склавши на грудях руки, кивнув. Зараз він мав такий вигляд, наче йому пообіцяли розкрити секрет безсмертя.

— Так от, — провадив Томас. — Що як переміщення стін у секторах узагалі не має ніякого стосунку до карт? Що як у конфігураціях мурів зашифровані звичайні слова? Щось типу ключа, який допоможе нам вибратися?

Мінхо подивився на стос карт, затиснутих у Томаса в руці, та приречено зітхнув.

— Чувак, ти взагалі розумієш, що ми ці кляті карти вивчили вздовж і впоперек? Чи ти думаєш, що якби там були якісь дурні літери або слова, ми б їх не помітили?

— А може, їх неможливо помітити, порівнюючи кілька карт за останні дні. Раптом їх узагалі не треба порівнювати хронологічно, а слід дивитися водночас усі карти за один день?

— Знаєш, Томмі, — посміхнувся Ньют, — можливо, я й не найрозумніший у Глейді, та