Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

У березні 1944 року бандерівці вбили декілька осіб, у цьому Юзефа і Михайла Жаків. «Частина родини Жаків, – згадує Софія Жак, – залишилася в колонії. Більшість ночували в різних сховищах поза своїми обійстями і врятувалися під час березневого нападу бандерівців. Деякий час їм допомагав знайомий українець, Іван Л. Він їм доставляв харчі та інформував».

Джерело: Z. Żak z d. Skrybat, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 29, с. 17.

Довгий Войнилів, ґміна Томашівці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2000 мешканців.

18 вересня 1939 року українські націоналісти вбили двох польських солдатів, що поверталися з війни. Свідком цієї події був близько 30-річний Валентин Вур, що також повертався з війни, мешканець цього села, який разом з ними був затриманий боївкою ОУН. У цьому бойовому загоні брали участь два брати-українці на прізвище Буланчук, одного звали Онуфрій. Він же був помічником у столярній майстерні в родині Вурів і дружив з Валентином Вуром... Завдяки йому Валентин Вур був звільнений, але під присягою, що нікому не скаже про долю інших двох солдатів. Той же Онуфрій Буланчук у 1944 році остеріг дружину Валентина Вура про запланований напад уночі з 1 на 2 квітня 1944 року. Завдяки цьому, вона змогла втекти та врятувалася.

Джерело: H. Komański, Powiat Kałusz, „Na Rubieży” 2003, № 66, с. 50.

Мислів, ґміна Підмихайля – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

13 квітня 1943 року члени УПА вбили три особи з родини Масловських. «Нападаючі облили хату нафтою або бензином, – згадує Анелія Руж, дівоче Масловська, – і підпалили, залишаючи нас двоє ще живих, у будинку. Мені, Анелії, 13 років і меншому братові Казимиру, 7 років, дивом вдалося вирватись із палаючої хати і заховатися в сусідки-українки – бабусі Кучерової. Бабуся нас обох заховала за піччю, плакала над нашою долею і жаліла вбитих з нашої родини. Близько четвертої години ранку до хати повернувся син бабусі, Олександр Кучера з декількома колегами з банди, яка брала участь у вбивстві поляків, між іншим, і наших батьків та сестри. Коли вони нас побачили, хотіли неодмінно вбити. Однак бабуся Кучера випросила, щоб нам, дітям, вони дарували життя. Нас залишили у спокої».

Джерело: A. Róż z d. Masłowska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 46, с. 27.

Негівці, ґміна Томашівці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

«Вже з початку 1944 року, – згадує Адам Рутина, – ночами палали польські обійстя і розмножувалися напади банд так званої УПА. Одного вечора до нашої хати прийшов знайомий українець, Петро Насада, який порадив батькові виїхати з села до Калуша, тому що йому загрожує небезпека. Його зять на прізвище Каблачек був в УПА і звідси Петро Насада орієнтувався в найближчих планах, які стосувалися поляків. У той час у нас не було власного коня. Таку підводу нам позичив знайомий сусід-українець, ми забрали частину майна і виїхали до Калуша, де ми зайняли один з вільних колишніх будинків євреїв».

Джерело: A. Rutyna, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 46, с. 28.

Підмихайля, ґміна Підмихайля – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2900 мешканців.

Вночі з 6 на 7 січня 1944 року члени УПА напали, між іншим, на римо-католицьку садибу священика. Священик Михайло Семпович «в останню мить зміг, – як подає Михайло Старчевський, – вискочити крізь вікно в білизні і босоніж, кухарка Марися Ватрас викинула за ним піжаму, яка зависла на кущі троянди. Нападаючі спрямували вогонь з гвинтівок у напрямку піжами. Це священикові дозволило відвернути увагу від себе і дістатися до обійстя Григора Гриніва (старорусина), в якого він знайшов допомогу та криївку. Ввечері у сільському одязі він подався до Калуша, де знайшов притулок у римо-католицькій садибі священика».

У наступних місяцях від рук УПА загинуло понад 60 осіб, у тому українець Стефан Яців (з дружиною, дочкою і сином), якого було покарано за надавання допомоги полякам.

Джерело: M. Starczewski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 29, с. 18–20.

Дебеславці, ґміна Матеївці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2000 мешканців.

У лютому 1944 року, перед існуючою загрозою з боку бандерівців та в результаті доброзичливих попереджень сусідів-українців про можливість нападу, більшість поляків залишила рідні обійстя, переховуючись в Коломиї. Серед них була, між іншим, родина Збігнева Берлінґа.

Джерело: H. Komański, Powiat Kołomyja, „Na Rubieży” 1999, № 33–34, с. 23.

Кобаки, ґміна Рожнів – польсько-українське село.

Від березня 1944 року в селі доходило до нападів УПА на поляків. Ванда Яскуловська згадує, як разом з родиною, заради безпеки, приховувалися, ночуючи поза домом. «Погода дуже погіршилася. Не можна було далі спати в полі. Отже, моя мама попросила сусідку, дуже добру українку, Ілону Романюк, щоб прийняла до себе на ніч дітей. Вона не відмовила, прийняла нас. Батьки, натомість, пішли до іншого українця, старого дідуся Михайла Сороханюка. Він їм наказав роздягтися і входити на піч. Сам з дружиною сіли біля вікна і спостерігали. [...] Постукали й крикнули, що це бандерівці і їм негайно треба відкрити. [...] запитали: „А поляків у вас немає?”. Дідусь відповів, що в нього нікого нема. Бандерівці пішли. Моя мама так тряслася зі страху, що не могла вимовити слова. Дивом залишилися живими. [...] Ілона надалі нам не відмовляла у допомозі. Приймала