Чарлі Джейн Андерс - Усі птахи в небі (ЛП)

найтовстішу частину гілок у двох місцях, так що це виглядало як двоє світлих очей, які дивились на мене. А голос був подібний до маленького землетрусу.

Десь на десятий раз, коли Патриція розповідала історію про ту ніч, коли вона залишила своє тіло і полетіла до Дерева, ця казка була настільки змінена, що мало нагадувала версію, яку Патриція розповіла першої ночі. І все ж всім було нудно. Всі хотіли дізнатись, як бути далі. — Що ми повинні зробити? — Запитав Самір. — Який наш наступний крок?

— Якщо чесно я не знаю, — сказала Патриція. Вона вперше розповіла їм, як вона перебувала в брудному містечку і випила пляшку чилійської олії, і нічого не сталося. Вони закидали її теоріями, що це було невчасно, або що вона не знаходилась на вільному просторі, або що не могла добратися до Дерева зі Східної Європи через лінії електропередач.

Думки серед таємного клубу Дянта розділилися на найважливішому запитанні: чи знають дорослі в Еліслі Мейз про Дерево? Або: (А) Це було те, про що всі знали дорослі, і вони просто тримали це в таємниці від дітей, тому що вони ще не готові до такого знання, або (B) вони не знали про це, і це щось таке, що відкривається лише малятам.

Через кілька днів Патриція обідала з Дянтою. Одні. Вони розстелили ковдру на Східній галявині Еліслі, де кожна стеблинка трави була досконалістю. Патриція все таки не могла повністю повірити в те, що Дянта говорить з нею, як з рівною. Дянта мала звичку розширювати очі перед тим, як щось сказати, щоб ви потонули в її очах, і відчували, що все, що вона скаже, буде найважливішою справою, яку ви чули. Вона носила шарф школи Еліслі так елегантно, що ви мимоволі думали, що вона вибрала його серед тисяч інших. Її коричневе волосся просвічувалося променями сонця.

— Ми збираємося робити багато великих речей разом, ти і я. Я просто знаю це, — сказала Дянта Патриції. — У тебе повинно бути вміння створити газований лимонад. Не у всіх є таке вміння, і дійсно непогано уміти це робити. — Патриція зробила те, що їй сказали. Тепер лимонад був як лимонний спрайт, і це було ще краще. Бульбашки стрибали по язику.

Патриція замислилася, чи Дянта не збирається поцілувати її. Дянта нахилилася, і вони дивилися одна на одну. Патриція ніколи не думала про себе як про лесбіянку, але Дянта пахла так добре і мала таку потужну ауру близькості, це навіть не було схоже на незручний сексуальний потяг. Десь на відстані співав птах, і Патриція майже зрозуміла.

Навіть ті діти, які не сиділи в неробочому димоході, кидали на Патрицію заздрісні або вдячні погляди, коли вона заходила в їдальню Елтіслі, або коли вона перебувала в їдальні самообслуговування в Лабіринті, де ви ніколи не знали, буде піца чи чорний пудинг. Дехто в Лабіринті розповів Патриції, що усім подобаються її джинси. Ніхто ніколи раніше не любив її джинси.

— У мене є щось дуже важливе, щоб сказати всім вам. — Дянта затримала подих, і не тільки тому, що опівночі в брудній маленькій каверні було десять підлітків. Затиснуті десять пар рук, десять тазів нервувалися, ніби намірилися разом помочитися. Дянта витримала паузу до тих пір, поки могла, а потім кинула бомбу:

— Я говорила з Деревом.

— Що? — сказала Патриція, перш ніж встигла зупинитися. — Я маю на увазі, це чудово. Як ти зуміла це зробити? — Всі дивилися на Патрицію, ніби вона вибухнула ревнощами або чимось подібним, замість того, щоб просто здивуватися. Мало того, що Патриція мала монополію на розмову з Деревом — або чим там воно було — вона це робила сама, і це було багато років тому. Патриція заговорила щось про те, наскільки вона щаслива, що Дянта зробила це, тому що це була чудова новина, і дуже важлива.

Дянта зробила річ у сотню разів гіршу, погладила Патрицію на коліні і сказала:

— Не хвилюйся, дорогенька. Ми всі цінуємо твій внесок.

Але ніхто не цікавився пораненою гордістю Патриції, всі хотіли знати, що сказало Дерево. Яке було повідомлення? Вони так чекали на щось. Але не були готові до бомби.

— Дерево сказало, — продовжила Дянта, — готуватися. Тест буде найближчим часом. Не всі його пройдуть. Але ті, хто пройдуть, будуть героями. На віки вічні. — Усі були такими щасливими, і хихикали.

Це звучало зовсім не так, як дерево говорило з Патрицією. Але кілька років тому вона мала лише одну розмову, і мала туманне згадування деталей, особливо зараз, коли так часто повторювала їх. Патриція сказала собі, що вона рада, що її виправдано, і що вона не лише галюцинувала, замість того, щоб засипати Дянту цілою низкою запитань, які могли сприйняти за заздрощі, і порушення "Правил поведінки". Зараз Дерево розмовляло з Дянтою замість Патриції. Велике діло.

— Цілу ніч я вчилася, щоби пройти іспит на зцілення, — розказувала тим часом Дянта, — і з'їла багато гострих перчених чипсів. Наступне, що я відчула, що вирвалася з свого тіла, і пролетіла через вікно, вночі. Це було найбільш хвилююче відчуття.

Протягом двох тижнів Дерево не давало ніякої іншої інформації, хоча кілька разів спілкувалося з Дянтою. Самір завів руку до Патриції, коли вони слухали натяки на те, що це було щось стародавнє, аж до того, що їм потрібно вивчати, що таке любов, починаючи зі слів. Рука Саймера була сухою і звивистою, а його вказівний палець доторкнувся до пазлика Патриції, що змусило її відчути