Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

оливки, а всю дорогу оповідали прадавні легенди про героїв і героїнь, покинутих на кам’янистому острові, прикованих до скелі, зачинених у льоху і в останню мить чудовим робом урятованих.

Був шостий день Муніхіону, як у Елладі називали квітень, коли підняли кітвицю-якір і корабель під чорним вітрилом вийшов із гавані на зелене, легкою піною покрите море та поплив до Криту.

Аріадна, Німфа Криту

Аріадна, Німфа, як називали царицю Криту, сиділа перед косметичним столиком, заставленим незліченною кількістю скриньок і флакончиків зі слонової кості, жадеїту, гебанового дерева, викладених перламутром і сріблом, доки служниця причісувала їй волосся у мистецько завиті кучері, вплітаючи низки перлів та бурштину.

Аж тут на металевій поверхні дзеркала замаячила якась велична постать з двома бронзовими зміями в руках.

Аріадна відвернулася: при вході стояла верховна жриця Теомесса. Була то єдина особа у Кноссі, а точніше, на всьому Середземномор’ї, а ще точніше — на всьому світі, що могла у всяку годину дня і ночі безборонно заходити до царициних кімнат. Теомесса опікала Аріадну відмаленька, виховала її на спадкоємицю трону, навчила стародавнього алфавіту, в якому кожній літері відповідав кущ або ж дерево, а ще втаємничила в обряди на честь Богині Місяця. Але відколи Аріадна стала царицею, Теомесса рідко відвідувала її в палаці — Аріадна знала, що лише поважна причина могла змусити жрицю залишити священний платановий гай, де знаходилась Диктейська Печера — Грот Диктинни.

Аріадна встала і, відіславши служницю, поспішила до дверей, щоб привітати шановану гостю.

Теомесса справді принесла важливі звістки: до Кноссійської гавані зайшов корабель із афінськими заручниками, а разом із ними приїхав Тесей.

— Хто такий Тесей? — спитала Аріадна.

— Син царя Егея і спадкоємець афінського престолу.

— Що ти про нього знаєш?

— Він молодий, відважний та дужий. Сам-один подолав велетня, що чигав на подорожніх на Корінфському перешийку, а ще розправився із головорізами, які розбійничали на шляху від Афін до Трезену.

— Як ти думаєш, що привело цього Тесея до Кноссу?

— Мабуть, приїхав просити тебе про скасування данини-покарання, що його твій батько колись наклав на Афіни.

— Я певна, що Тавр заперечуватиме.

— Не знаю, до чого вдасться Тавр, щоб утримати Афіни в залежності, але ти пам’ятай одне: не можеш допустити до війни. Крит не переможе Афін, як переміг їх вісімнадцять років тому.

— Я думала, що Крит — наймогутніша держава Середземномор’я.

— Крит живе лише подобою колишньої величі. Критяни воліють займатись торгівлею, аніж рушати в далекі морські походи і засновувати нові колонії. Навіть у царській сторожі служать варвари.

— То що ж я маю робити? Укласти союз із Тесеєм? — Аріадна втупилась поглядом в обличчя верховної жриці.

— Яку б ти відповідь Тесеєві не дала і як би не вчинила, будь насторожі.

— Кого я маю стерегтися? Тесея? Тавра? Обох?

— Я все тобі сказала.

У цю мить увійшов геродьд.

— Командир Палацової Варти просить прийому.

— Іди й скажи Таврові, що я зараз прийду до тронного залу.

* * *

Тавр, командир Палацової Варти, вже годину чекав аудієнції.

Був то чоловік атлетичної постави, з холодними блакитними очима на засмаглому обличчі та з глибокими зморшками довкола губ, що надавало його обличчю виразу завзятості та пихатості. Після смерті царя Міноса він захопив усю владу на Криті і ніхто не смів йому протиставитись.

Цариця увійшла до тронної зали та сіла на підвищенні.

Таврос підійшов до східців трону. Мав на собі бронзовий півпанцир, а при боці бронзовий стилет.

— Прибув корабель із заручниками, — повідомив він. — Я наказав відвести їх до приміщення для учасників Ігрищ. Але це не все. З ними приїхав син царя Аттики і спадкоємець престолу, Тесей. Він вимагає зустрічі.

— Охоче з ним зустрінусь. Ти здогадуєшся, чого він приїхав?

— Незалежно від того, чого приїхав, він не повинен повернутися до Афін.

— Цікаво, як же ти збираєшся його затримати? Він не заручник.

— Знайдеться як. Я не можу допустити, щоб він повернувся до Афін тепер, коли знає гавань і розміщення сторожі.

— Ти сподіваєшся агресії з боку Афін?

— Я сподіваюся всього найгіршого від того, що озброїв заручників, та сам, без примусу, відважився приїхати разом із ними.

— Я хотіла б його побачити.

— Про всяк випадок, накажу відібрати в нього меч, — сказав Тавр і пішов віддати потрібні накази.

До тронної зали увійшов високий юнак у шоломі на голові та зі шкурою, накинутою на плечі. З-під шолому спадали кучері барви ячменю.

То був Тесей.

Проминув вартових, які стояли біля входу, зробив кільканадцять кроків, а тоді зупинився і повів очима по залі.

…Стіни, розмальовані ланами лілій, між якими лежали рожеві грифи, по кутках лампи з гірського кришталю, що світилися теплим світлом. У глибині, на невеликому підвищенні трон із сірого алебастру, а на ньому фігурка з обличчям блискучим, немов перламутр, з бровами, вималюваними високо на чолі, одягнена в шати з так старанно вкладеними складками, наче вони вийшли з-під різця скульптора.

Тесей якусь мить придивлявся до незнайомого видіння, врешті глибоко вдихнув і заявив так голосно, що його слова луною відбилися від стін тронного залу:

— Я хочу розмовляти з царицею Криту!

— Ти перед нею, — промовив Тавр, уклонившись цариці.

— Я думав, що це статуя богині, — розгублено відповів Тесей.

Вирушив у її бік, а йдучи відчував, як уперше покидає його відвага.

На Пелопоннесі правили царі-воїни, а хоча, їдучи на Крит, він знав, що постане перед царицею, все ж не здогадувався, що вона виглядатиме наче божество. Невідомо, чи причиною цього був одяг Аріадни, чи світло, яке падало від ламп, чи повітря, пересичене ароматом пахучої олійки. Хай там як, Тесей раптом почувся немов неотесаний пастух, що якимсь дивом потрапив до оселі богів. З приголомшення його вивів голос Аріадни.

— Що привело тебе до мого двору, Тесею?

— Я прибув просити тебе, царице, щоб ти звільнила мешканців Аттики від данини, яку наклав на них твій батько.

— А що ж ти можеш мені запропонувати взамін?

— Я готовий сам-один піти до Лабіринту і вступити у бій проти Мінотавра, — на одному подиху сказав Тесей.

— І ти не боїшся сам піти до Лабіринту?

— Якщо це єдиний спосіб звільнити Афіни від данини…

Настала хвилина тиші. Першим промовив Тавр.

— Отож, царевич Аттики хоче перемогти Мінотавра, що стоїть на