Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

серпень, вересень, жовтень 1950 р.). З'ясувавши західню концепцію політичної війни з большевизмом, автор перестерігає українську спільноту перед самообманом і сподіванками, що війна з московським большевизмом автоматично зробить з держав Заходу союзників України, яка бореться проти цього большевизму-імперіялізму. Єдину можливість для визволення дає національна революція. Схожість поглядів на ці справи є в інших статтях: «Пропаганда визвольної революції на тлі війни» і «Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби».

* * *

Війна в Кореї надала розвиткові міжнародньої ситуації настільки виразні перспективи і темпо, що можливість третьої світової війни стає серйозним чинником у всяких політичних плануваннях, навіть на недалеку мету. Над мілітарними питаннями грядучої війни ще висить непроглядна заслона — коли, де, як розпічнеться, котрі фронти, в якій стадії війни будуть головними. Існують різні припущення; начальні штаби напевно мають готові пля-ни на різні можливості, але мілітарного розвитку найбільшого світового змагу ніхто не може наперед певно накреслити, бо він буде вислідом акцій і реакцій обидвох сторін. Жодна сторона не буде мати ініціятиви на всіх фронтах і в усіх формах ведення війни.

Натомість політичні фронти вже досить чітко зарисовані, бо війна в політичній площині вже ведеться. Опісля, коли гаряча війна розгориться, прийде тільки загострення, посилення політичних протиставлень, дійдуть деякі доповнення, відпадуть існуючі ще тепер дипломатичні помости й тактичні маневри, але засадничі настанови, генеральні лінії політики обидвох сторін у війні, як теж фронти їхніх зударів, уже виразні, вони вже діють. Помиляється і сам себе обманює той, хто гадає, що політичні поліґони ще не визначені, що тепер поля політичної розгри окутані ранніми туманами, які розвіються з першими розривами ґранат і бомб третьої світової війни. Ні. Хто добре дивиться — вже тепер усе виразно побачить, а кому тумани непроглядні, то дарма, вони далі стануть ще густіші на не одному відтинку.

Тож пора вже визначити позиції української самостійницької політики супроти зарисованих, а в дечому й виразно скристалізованих політичних фронтів надтягаючої війни. Не можна цього відкладати, доки вона не розгориться, з надією, що тоді прийде велика зміна в засадничому відношенні до української справи. Треба рахуватися з тим, що на початку вуіни наше положення в міжнародній політиці не дуже поправиться, а за це механіка воєнних подій великою мірою утруднить орієнтацію, та встановлювання головних політичних плянів самостійницької дії за кордоном. Якби таки прийшла значна поправа у відношенні західніх держав до нашої визвольної справи, то тим легше було б кореґувати наші пляни. Але за підставу мусимо приймати те, що тепер показується найправдоподібнішим, що вже досить певно визначує головні лінії і рушії політики західніх держав, що створює для нас труднішу ситуацію.

Сучасні політичні і мілітарні заходи світових потуг, що відбуваються незалежно від дипломатичних трюків і розголосу на них преси, є реальним віддзеркаленням прихованих інтенцій і намірів на майбутнє, в чому прозраджується не тільки остаточна мета, але також шляхи її реалізації.

Важливо, щоб загал української еміграції наперед мав тверезу, реалістичну оцінку того, з чим стрінеться, а не заколисував себе всякими фантастичними сподіваннями, а потім розгублювався і розчаровувся дійсністю, ходом подій. Треба тверезо подивитися правді в очі, взяти її в свої рахунки і здати собі справу з того, що й як слід робити, як поступати нам, щоб принести успіх визвольній справі, та щоб нашою ініціятивою, нашою поставою й дією впливати на поправу відношення до неї діючих світових сил. Влучне передбачення й твереза оцінка тієї дійсности, з якою матимемо до діла, визначення наперед правильного напряму нашої політики — це передумова для того, щоб розкидані по світі українські сили могли діяти по одній засадничій лінії.

Українські визвольні змагання, зокрема під час війни СССР з іншими державами, мусять узгляднювати розвиток світової ситуації, яку й вони співформують. Пов'язування української справи з міжнароднім розвитком правильне тоді, якщо воно оперте на влучну аналізу й оцінку його, зокрема на оцінку політичної настанови противників СССР. Інакше воно може бути цілком фальшиве й згубне. Засада: «ворог мого ворога є моїм союзником» — в практиці мас дуже широку скалю застосування, залежно від того, наскільки позитивні цілі обох сторін згідні чи розбіжні в сфері, де їх заінтересування сходяться.

ДАРЕМНІ СПОДІВАННЯ І ПОЛІТИКА САМООБМАНУ

Багато людей бачить зовсім просту розв'язку пов'язання українських визвольних змагань з війною західніх держав проти СССР. їхня визвольна концепція така: коли західні держави будуть приневолені вести війну з СССР, тоді вони змагатимуть до повного розгромлення большевицької імперії, будуть старатися залучити до одноцілого воєнного зусилля всі ворожі большевизмові сили, в тому й визвольну боротьбу українського народу, поставлять такі універсальні цілі війни, в яких вмістяться й вимоги визволення України, її державної самостійности, виразно зформульовані, або в межах якогось загального, рамового означення.

Нашим завданням є влучити всі свої сили і боротьбу у воєнні змагання західніх держав, по змозі, як окремий, ними визначений, складовий чинник. Українські сили за кордоном повинні створити і ввести у воєнні дії українську військову одиницю, що буде зав'язком української армії, і буде побільшуватися кадрами українців з совєтської армії. А революційна боротьба по другому боці фронту, в Україні, повинна бути якнайсильнішим допоміжним фактором для зовнішнього фронту. Чим більший буде потенціял і ефект нашого вкладу у війні по боці західніх держав, тим краще забезпечимо собі визнання ними і реалізацію наших цілей.

Тут будуть діяти теж досить поважні течії і сили проти державної самостійности і соборности України, зокрема намагання російських протикомуністичних, але імперіялістичних сил, претенсії поляків на західні землі України, може, й інших сусідів. Щоб їм успішно протиставитися, мусимо дати такий великий вклад у війну, щоб він переважив нашу ціну і значення нашого голосу у західніх державах, а рівночасно наша мілітарна сила, створена в процесі війни на боці протибольшевицької коаліції, мусить бути відносно велика, щоб підперти волю українського народу, в міру потреби, збройним чином і протиставитися напастям сусідів.

Так виглядає концепція долучення справи українського визволення до воєнної квадриґи західніх держав. Без уваги на те, чи її ставить тепер якийсь український чинник так виразно, цілісно зформольовану, чи ні, вона все таки існує в політичному думанні деяких людей, їм вона видається єдино можлива і реальна, тож і по тій лінії повинні йти всі наші дії і намагання.

Чи вона реальна, чи є підстави, щоб її приймати як головну ставку визвольного змагання України в третій світовій війні? Ключ лежить у відповіді на засадниче питання: чи західні держави, зокрема США при такій нашій поставі видвигнуть справу державної самостійности України як одну з