Роберт Шеклі - Остання збірка

class="p1">За три дні, коли все начебто було готове, Арнолд вирішив супроводжувати Грегора до центрального складу фірми «Тригейл».

Дорогою до «Тригейлу» нічого не сталося, але Грегор не без остраху причалив до вантажного терміналу. Надто багато пліток ходило про цей концерн, аби можна було почуватися в його цитаделі як удома.

Грегор ужив усіх можливих заходів обережності. Паливо й усі необхідні припаси він завантажив на Місячній станції і не збирався пускати працівників «Тригейлу» на борт.

Однак, якщо працівників складу й стривожив вигляд старого, пошарпаного зорельота, вони майстерно це приховали. Два потужні трактори втягнули корабель до вантажного терміналу й затисли його між двома новенькими потужними експрес-трейлерами «Тригейлу».

Залишивши Арнолда стежити за процесом завантаження, Грегор пішов підписувати декларації. Ввічливий посадовець подав йому документи і з цікавістю дивився на Грегора, поки той їх вивчав.

— Вантажите смагів? — чемно запитав посадовець.

— Так, — відповів Грегор, силкуючись уявити, як саме виглядають ці смаги.

— І квилів та фіргелів на додачу, — задумливо вів своєї чиновник. — Усіх разом. Ви дуже смілива людина, містере Грегор.

— Я? Чому?

— Знаєте стару приказку: «Їдеш зі смагами, не забудь збільшувальне скло».

— Ні, я такої не чув.

Посадовець поблажливо усміхнувся й потис Грегорові руку.

— Після цього рейсу ви й самі складатимете прислів'я. Бажаю великої удачі, містере Грегор. Звісно, неофіційно.

Грегор кисло посміхнувся у відповідь і повернувся до вантажного терміналу.

Смаги, фіргелі та квили знаходились на борту й були розміщені по відповідних відсіках.

Арнолд увімкнув подачу повітря, перевірив температуру й видав усім добовий раціон.

— Ну, тобі вже час, — весело сказав Арнолд.

— І справді, — погодився Грегор без особливого ентузіазму. Він піднявся на борт, не звертаючи уваги на юрбу зівак, що відверто сміялися.

Трактори відбуксирували корабель на стартову смугу, і незабаром Грегор був уже в космосі, тримаючи курс на склад, що обертався на орбіті довкола Вермойн II.

У перший день космічного рейсу роботи завжди вистачає. Грегор перевірив прилади, потім оглянув баки, резервуари, трубопроводи та комунікації. Він хотів переконатися, що старт не викликав ніяких пошкоджень. Потім вирішив перевірити вантаж. Настав час з'ясувати, на що схожі ці тварини.

У першому від шасі відсіку розташувалися квили. Вони нагадували гігантські снігові кулі. Грегор знав, що квили дають дорогоцінну вовну, за яку скрізь платять великі гроші.

Очевидно, вони не звикли до невагомості, бо їхня їжа лишилася недоторканою. Вони незграбно плавали вздовж стін і стелі, жалібно бекали й просилися на тверду землю.

З фіргелями взагалі не було проблем. Це були великі ящірки з гладенькою шкірою. Яким могло бути їхнє призначення у сільському господарстві, Грегор не міг собі уявити. Вони як раз спали і мали лишатися в такому стані аж до кінця рейсу.

П'ятеро смагів радісно загавкали, щойно він з'явився. Це були дружні травоїдні ссавці, стан невагомості їм явно подобався.

Задоволений Грегор повернувся до кабіни керування. Рейс розпочався добре. «Тригейл» йому не заважав, а тварини у космосі почувалися чудово.

— Зрештою, може, це й справді не складніше, ніж розвозити молоко молочним фургоном, — подумав Грегор.

Перевіривши роботу радіо та важелів керування, Грегор увімкнув будильник і ліг спати.

За вісім годин він прокинувся. Сон не освіжив його, а голова розламувалася від болю. Кава мала огидний присмак слизу. Грегор ледве зміг зосередити увагу на пульті керування.

— Ефект консервованого повітря, — вирішив він і повідомив Арнолдові, що все гаразд. Однак посередині розмови з'ясувалося, що його очі самі собою заплющуються.

— Кінець зв'язку, — сказав він, глибоко позіхнувши. — Задушливо тут. Піду посплю.

— Задушливо? — перепитав Арнольд, по радіо його голос здавався дуже далеким. — Так не повинно бути. Циркулятори повітря...

Грегорові здалося, що прилади п'яно гойдаються перед ним і розпливаються, втрачаючи обриси. Він схилився на пульт і заплющив очі.

— Грегоре!

— Ммм...

— Грегоре! Перевір вміст кисню!

Зусиллям волі Грегор розплющив одне око рівно настільки, щоб поглянути на прилад. На його подив, концентрація двоокису вуглецю сягнула небаченого рівня.

— Кисню нема, — повідомив він Арнолдові. — От прокинуся й усе полагоджу.

— Це саботаж! — заревів Арнолд. — Прокинься, Грегоре!

Неймовірним зусиллям волі Грегор подався вперед і відкрив аварійний кран постачання повітря. Струмінь чистого кисню протверезив його. Він підвівся, погойдуючись, і хлюпнув водою собі в обличчя.

— Тварини! — волав Арнолд. — Поглянь, як там тварини!

Грегор увімкнув допоміжну систему вентиляції в усіх трьох відсіках і побіг по коридору.

Фіргелі були живі й не виходили зі сплячки.

Смаги, мабуть, взагалі не помітили жодної різниці у складі повітря.

Два квили втратили свідомість, але тепер швидко приходили до тями.

У відсіку квилів Грегор, нарешті, зрозумів, що сталося.

Ніякого саботажу не було. Вентилятори на стінах і стелі, які забезпечували циркуляцію повітря на кораблі, виявилися вщент забитими квилячою вовною. Жмути її розвівалися в нерухомому повітрі, нагадуючи снігопад у сповільненій зйомці.

— Звісно, звісно, — сказав Арнолд, коли Грегор повідомив йому, що сталося. — Хіба я не попереджав тебе, що квилів треба стригти двічі на тиждень? Ні? Напевно, я забув. Ось що сказано в книзі: «Квили, Queelis Tropicalis, дрібні тонкорунні ссавці, що є віддаленими родичами земних овець. Батьківщина квилів — Тенсис V, але їх успішно розводять і на інших планетах із сильною гравітацією. Одяг, виготовлений з вовни квилів, вогнетривкий, непроникний для укусів комах, не гниє і практично вічний завдяки високому вмісту металу у вовні. Квилів треба стригти двічі на тиждень. Розмножуються фімішним шляхом».

— Ніякого саботажу, — прокоментував Грегор.

— Ніякого саботажу, але тобі краще постригти квилів, — відповів Арнолд.

Грегор дав відбій, знайшов у сумці з інструментами ножиці для металу й пішов стригти квилів. Однак ріжучі поверхні одразу ж затупилися від металевої вовни. Імовірно, квилів треба було стригти спеціальними ножицями з твердосплавними лезами.

Він так сяк позбирав вовну, що плавала у повітрі, й знову прочистив вентилятори.

Ще раз усе оглянувши, Грегор пішов вечеряти.

У рагу плавала масляниста металева вовна квилів. З відчуттям огиди він ліг спати.

Прокинувшись, Грегор переконався, що його старий, трухлявий корабель усе ще тримає вірний курс. Головний двигун працював як слід, і майбутнє видалося йому уже не таким похмурим, особливо після того, як з'ясувалося, що фіргелі усе ще сплять, а смаги поводяться цілком пристойно.

Однак, оглядаючи квилів, Грегор побачив, що від моменту завантаження вони не з'їли ані крихти. Це було серйозно. Він зв'язався з Арнолдом,