Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

тих самих скіфів, своїх братів по духу. Македонський рушив до Каспійських воріт, потім увійшов у зону арійського поясу і тут наштовхнувся на гнучку, наче вібруючу, але міцну, непорушну стіну. Такою стіною були скіфи, котрі нависали з півночі, з берегів Борисфена й Танаїсу, вимотували військо й, нарешті, повністю розбили передові загони завойовників. Це сталося на берегах Яксарту (Сирдар'ї).

Численні радники намагалися втягнути Македонського в скіфську кампанію, підштовхували його піти на захід і зруйнувати арійський пояс.

Але скіфи поставили надійний заслін завойовникові, повели війну на знищення фаланг Дворогого (так звали скіфи Александра).

Великий степ, від Каспію до Карпат, населений різними народами, виявився, на диво, монолітним. Повсюдно на сходках князів-степовиків переважали одні й ті самі розмови — про небезпеку з південного сходу, про Дворогого завойовника, котрий гірший за Дарія І, хоче знищити наших богів, наші звичаї, віддати в рабство дружин і дітей; Папай. [Папай — бог скіфів] не хоче, щоб Борисфен і Танаїс були обсаджені Александріями з їхніми язичницькими вівтарями. І вібруюча стіна дедалі міцнішала.

Геніальним чуттям Александр зрозумів, що північний похід призведе до поразки, й вирішив повернути військо на південь, до Індії, сподіваючись досягти глибинних районів Тибету. Дійшов до берегів Інду, священного Гангу, І тут йому почала зраджувати фортуна. Наміри Македонського іти далі, до Тибету, Небесних гір, до заповітних районів великих махати, перестали здійснюватися. Чому? Агарті почала вважати, що «єгипетський місіонер» надто далеко зайшов, надто багато пролив крові. Індійські мудреці відмовлялися спілкуватися з завойовниками. Погрози не діяли. Один із мудреців, аби виказати свою зневагу до страждань і самої смерті, попрохав Александра запалити вогнище. Потім ступив у нього і згорів без єдиного зойку на очах украй збентежених македонців.

Александр організовує низку експедицій для обстеження течій Інду й Гангу, пошуку маршрутів до Шамбали. Та раптом — наслання! — збунтувалася армія. Воїни зажадали негайного повернення додому. Після тривалих розмірковувань наодинці у своєму наметі полководець звелів поставити колону з написом: «Тут зупинився Александр».

Замість тріумфального походу додому (до Македонії) через Скіфію було обрано шлях на Вавилон. Македонський хотів повсюдно, і в Персії, і в Індії, прищепити культ Геракла (свого улюбленого героя). І це в країнах Авести й Махабхарати з їх тисячолітніми традиціями арійської мудрості. Примітивний Геракл з його подвигами, що виказують не інтелект і духовність, а фізичну силу, чоловічу потенцію, не міг замінити Заратустру чи Ману, Вішну чи В'яса.

Реваншистська місія Єгипту закінчувалася дивними маскарадами й оргіями у Вавилоні, що знову набув статусу «розпусниці». Спочатку Александр улаштував бенкет на 9 тисяч персон, потім масове одруження (80 пар і він з донькою Дарія на чолі шлюбної процесії). І тут раптово помирає у 32 роки «від лихоманки» (насправді — від білої гарячки).

Чи був Александр на землях України? Був, двічі. Перший раз, як уже говорилося, дійшов до Дністра із заходу, рухаючись від Істру. Другого разу, переслідуючи Дарія південноукраїнськими степами, дістався Дону. Його полководці (це добре відомо) доходили до земель Полтавщини. «Я, — з гордістю промовляв Александр, — переможець персів і мідян, бактрян і саків, парфян і хоразміїв, котрі живуть до самого Каспійського моря, я, котрий перейшов Кавказ за Каспійські ворота, переправився через ріки Окс, Танаїс (Дон), Інд, перейдений раніше тільки Діонісом…»[Цит. за: Боннар А. Греческая цивилизация. — М., 1992. —Т. 3. — С. 217].

Існує думка, що Александр хотів замкнути кільце своїх походів, тобто рушити додому зі сходу землями України й дійти до Істру (Дунаю). Але скіфи завадили.

Завершуючи свою розповідь про завойовницькі походи Македонського, Гуру знову торкнувся біблійних тлумачень походження та еволюції народів земної кулі. На його думку, лише так можна зрозуміти особливості розвитку арійської ідеї в кінці І тисячоліття до н. е. В цей період основним представником правоарійської місії виступали скіфи-сколоти, що мешкали на землях сучасної України.

— Отже, — продовжив Самден, — після походів Македонського в Припонтиді з'являється народ Тувал — праукраїнці. В апокрифічних частинах Біблії подано більш докладний перелік нащадків Яфета: гікси, луви, кельти, галли, анти, венеди, франки, бургундці, англи, сакси, лужани, бодри, дреги, поляни, в'яти, радими, ляхи, криви, словени, тираси, тували, мешехи (махи). А от про германські племена говориться якось непевно. В цілому вони не були арієзовані. Лише їх частину, яка дала порості англосаксів і пруссів, можна вважати «арійською». Тому, як виявляється, Гітлер не там шукав представників чистої арійської раси. «Чистої» взагалі немає від часів країни Куш. Але якщо під чистотою розуміти, так би мовити, найближчу генетичну належність до біблійного Яфета, то це кімри, скіфи-сколоти, анти, роши (расени, або «слов'яни»), руси («русичі», або «українці»). До лівоарійців належали готи й тевтони. Вони завжди боролися з правоарійським світом, особливо русичами.

Слова «слов'яни» і «українці» я беру в лапки, бо в біблійних текстах таких термінів немає. Є Рош у канонічному тексті, «расени» й «руси» — в апокрифах. Але термін руси стосується корінного південноруського народу, тобто сучасних українців, а нинішні росіяни представлені як Мешех і мосхи («московити»).

— А чому ж у біблійних текстах немає імен слов'ян і українців — прямих, як ви сказали, нащадків аріїв? — запитав я.

— Тому, — відповів Гуру, — що це імена не власні і не історичні, тобто не «справжні», і біблійні ясновидці бачили це. Як ми вже говорили, слов'яни спочатку не називали себе слов'янами, їх так називали інші, недоброзичливі до них народи. Слов'яни називали себе Рош (расенами). А українці спрадавна називали себе русами (русинами). Ось ваше власне законне ім'я. І в біблійних текстах воно позначене. То потім вас назвали українцями й малоросами, а з часом знову українцями.

Ваша нація, що зветься нині українською, почала формуватися на скіфській, точніше, сарматській основі одразу після походів Александра Македонського. Велику роль у цьому процесі відіграла також Галілея (батьківщина Ісуса Христа), про що згадується в Біблії, але докладніше про це трохи пізніше.

НА ПРАПОРІ АТТИЛИ — АРІЙСЬКИЙ ХРЕСТ

Воды старого Дона мы переплыли силою наших коней, Воды молодого Дона мы одолели силой креста и молитв. Впереди наш Ерак [Молодий Дон — то Волга, що у VIII столітті н. е. впадала в Азовське море. Єрак — стародавня назва Дніпра]…

Походная песня гуннов

ГУНИ — ВИЗВОЛИТЕЛІ?

Жестокий разгром гуннами многих европейских народов создал им на Западе репутацию головорезов и разбойников, в то время как китайские авторы характеризовали их как народ, наиболее культурный из всех «варваров».

Л. Гумилев

— Одна з нісенітниць історії стосується гунів. Досить часто їх характеризують як кровожерливих завойовників Європи