Габріель Гарсія Маркес - Сто років самотності (збірка)

встигли сховатися в найближчому будинку від натовпу розпалених самців, готових накинутися на них. Трохи згодом дівчат визволили з їхнього сховища чотири Ауреліано, чиї хрести з попелу навіювали всім священний жах, неначе були ознакою вищої касти, печаттю невразливості. Ремедіос Прекрасна нікому не розповіла, що один робітник, скориставшися з метушні, судорожно вчепився їй рукою в живіт, достоту як орел лапою за край прірви. На якусь мить ніби яскравий спалах засліпив дівчину, вона рвучко повернулася до нападника й побачила розпачливий погляд, який проник їй у серце й зажеврів там жаринками жалості. Увечері на вулиці Турків цей робітник вихвалявся своїм щастям, а кілька хвилин по тому удар кінського копита розтрощив йому груди; натовп чужинців, зібравшись над умирущим, дивився, як він б'ється в аґонії посеред бруківки, захлинаючись власною кров'ю.

Припущення, що Ремедіос Прекрасна обдарована здатністю приносити смерть, було тепер підтверджене чотирма незаперечними доказами. Хоч декотрі хвальки й полюбляли казати, що за одну ніч із такою спокусливою жінкою варто віддати життя, насправді ж то все були тільки слова. Адже щоб полонити серце Ремедіос Прекрасної, ба навіть уберегти себе від пов'язаних із нею небезпек, цілком вистачило б такого первісного й простого почуття, як кохання, та саме це нікому не спадало на думку. Урсула геть занехаяла правнучку. Раніше, іще сподіваючись врятувати дівчину для світу, вона намагалася зацікавити її нехитрими домашніми справами. «Чоловікам потрібно більше, ніж ти думаєш, — загадково мовила вона. — Крім того, ти мусиш іще варити, прибирати, страждати через кожну дрібницю». В душі Урсула розуміла, що дурить себе, намагаючись підготувати правнучку до родинного щастя, бо знала напевно: в світі не знайдеться такого чоловіка, котрий, удовольнивши свою жагу, зміг би стерпіти бодай один день недбальство Ремедіос Прекрасної. Народження останнього Хосе Аркадіо й несхитне бажання виростити з нього Папу Римського змусили Урсулу відмовитися від турбот про правнучку. Вона полишила дівчину на саму себе, вірячи, що рано чи пізно станеться чудо і знайдеться чоловік, досить холоднокровний, щоб завдати собі на плечі такий тягар. Амаранта набагато раніше за Урсулу облишила будь-які спроби зробити з Ремедіос Прекрасної господиню. Уже в ті вечори, коли Ремедіос Прекрасна ледве погоджувалася крутити ручку швацької машинки, Амаранта дійшла висновку, що її вихованка просто дурепа. «Доведеться розіграти тебе в лотерею», — казала Амаранта, стурбована цілковитою байдужістю дівчини до розмов про чоловіків. Пізніше, коли Урсула наказала Ремедіос Прекрасній, ідучи до церкви, закривати обличчя мантильєю, Амаранта подумала собі: ця таємничість може стати дуже звабливою і невдовзі з'явиться чоловік, якого так розбере цікавість, що він почне терпляче шукати вразливого місця в серці дівчини. Але після того, коли Ремедіос Прекрасна нерозважно відштовхнула претендента, який здавався привабливішим за принца, Амаранта втратила останню надію. Що ж до Фернанди, то ця й не намагалася зрозуміти Ремедіос Прекрасну. Зустрівши її під час кривавого карнавалу в уборі королеви, Фернанда була вирішила, що перед нею незвичайне створіння. Та коли побачила, що та їсть руками й нездатна сказати у відповідь жодного слова, не позначеного простацтвом, то пожалкувала, Що недоумкуваті в роді Буендіа живуть так довго. І хоча полковник Ауреліано Буендіа й далі вірив та повторював серед усіх людей, яких йому доводилося бачити, що Ремедіос Прекрасна — єдина людина з найбільш здоровим глуздом, хоча він доводив це зі своєю гідною подиву здатністю насміхатися над присутніми, рідня покинула дівчину на волю Божу. І Ремедіос Прекрасна стала блукати в пустелі самотності, не відчуваючи, зрештою, від цього ніяких мук, і поступово ставала дорослою під час своїх снів, позбавлених кошмарів, під час своїх нескінченних купань та безладного харчування, під час довгої й глибокої мовчанки, за якою не було ніяких споминів, — і це тривало аж до того березневого дня, коли Фернанда, збираючись зняти з мотузки в саду простирадла й поскладати їх, погукала на допомогу всіх жінок. Щойно вони взялися до справи, як Амаранта помітила, що Ремедіос Прекрасна раптом стала напрочуд бліда, навіть аж ніби прозора.

Тобі погано? — спитала вона.

Ремедіос Прекрасна, тримаючи в руках другий кінець простирадла, відповіла їй зі співчутливою усмішкою:

Навпаки, мені ще зроду не було так добре.

Тільки-но Ремедіос Прекрасна вимовила ці слова, як

Фернанда відчула, іцо лагідний осяйний вітер вириває їй із рук простирадла, і побачила, як вони розгортаються в повітрі на всю ширину. Амаранта ж відчула таємничий трепет мережива на своїх спідницях і тієї хвилини, коли Ремедіос Прекрасна почала підноситися вгору, вчепилася в свій кінець простирадла, щоб не впасти. Тільки Урсула, уже майже зовсім сліпа, зберегла ясність розуму розпізнати природу цього нездоланного вітру — вона полишила простирадла на ласку його світлосяйних струменів і дивилася, як Ремедіос Прекрасна махає їй на прощання рукою, оточена сліпучо-білим тріпотінням простирадел, що підіймалися разом з нею: разом з нею вони пронизали шар повітря, в якому літали жуки та цвіли жоржини, полинули з нею вище, де вже не було четвертої години дня, й назавжди зникли з нею в тій далекій високості, де її не змогли б наздогнати навіть птахи пам'яті, які літають найвище.

Чужинці вирішили, що Ремедіос Прекрасна зрештою скорилася своїй неминучій долі бджолиної матки, а родина намагається врятувати честь байкою про вознесіння. Терзаючись заздрощами, Фернанда трохи згодом усе ж визнала чудо й довго ще потім набридала Господові благаннями повернути їй простирадла. Більшість старожителів Макондо також повірили в чудо; вони навіть позапалювали свічки й заходилися читати заупокійні молитви. Можливо, люди ще довго не гомоніли б ні про що інше, коли б дуже хутко подив не поступився місцем жахові, яким сповнила місто звістка про варварське знищення всіх Ауреліано. Полковник Ауреліано Буендіа якоюсь мірою передчував трагічний кінець своїх синів, хоча й не вважав ці передчуття пророцтвом. Коли Ауреліано Пиляр і Ауреліано Аркайя — ті двоє, що прибули разом з потоком чужинців, — висловили бажання залишитися в Макондо, батько намагався відраяти їх. Він не розумів, що вони робитимуть у місті, де з настанням темноти стало небезпечно ходити. Але Ауреліано Житній і Ауреліано Сумний дали братам роботу на своїх підприємствах. Полковник Ауреліано Буендіа мав усі поки що не зовсім ясні для нього самого підстави не схвалювати їхнього рішення. Від тієї хвилини, коли він побачив сеньйора Брауна в першому автомобілі, що з'явився в Макондо, — оранжевій машині з відкидним верхом і клаксоном, який своїм дзявканням наганяв жаху на міських собак, — колишній вояк весь час обурювався плазуванням людей перед цим ґрінґо й зрозумів: щось змінилося в натурах чоловіків