Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

відмовити в порушенні кримінальної справи. На цьому етапі виконують першочергові невідкладні слідчі дії (визначають напрями розслідування, здійснюють пошук злочинця за свіжими слідами), спрямовані на розкриття злочину, будують версії.

На наступному етапі планують розслідування за вибраним напрямом, проводять відповідні слідчі дії. При цьому слідчий перебуває у тісному взаємозв’язку з органами дізнання та завершує збирання і попередню оцінку доказів.

Заключний етап розслідування є логічною оцінкою зібраних доказів та обставин, які необхідно довести. Слідчий складає обвинувальний висновок, знайомить обвинуваченого з матеріалами справи, подає висновок на затвердження прокурору та направляє справу до суду. Криміналістична методика детально розглядає два перші етапи. Заключний етап тільки згадується, оскільки він належить більше до кримінального процесу і не потребує якихось особливих розробок.

Вибір напряму розслідування — це уявна прогностична діяльність слідчого, спрямована на оцінку первинної зібраної інформації щодо події злочину. Потреба в оцінці і виборі напряму слідчої та розшукової діяльності виникає відразу після одержання повідомлення стосовно вчиненого злочину. На місці події слідчий, здійснивши огляд, отримує первинну інформацію щодо ознак злочину, кількості злочинців, яким шляхом прийшов та як пішов злочинець, які його ознаки тощо. Ці питання коротко викладені В. Колмаковим. Якщо огляд місця пригоди не є першочерговою слідчою дією, наприклад, у разі порушення кримінальної справи за матеріалами перевірних дій, оперативних розробок, то визначення напряму розслідування формується під час вивчення матеріалів, що є у розпорядженні слідчого. Зокрема, матеріали, одержані під час оперативної роботи, вивчаються разом з оперативним працівником міліції (прокурором), визначається напрям розслідування, приймається рішення щодо реалізації оперативних матеріалів, інколи складається план спільних слідчих та оперативних дій.

Основу напрямів розслідування складають певні методологічні засади, які базуються на використанні системи методів пізнання, відомих і класифікованих у філософії на загальні, загальнонаукові та спеціальні. Методологічною основою напряму розслідування є загальні положення, принципи і рекомендації, наприклад, у який спосіб діяти під час вирішення конкретної ситуації, які рішення приймати на основі отриманої під час розслідування конкретної інформації. Структура такої діяльності включає:

• логічний аналіз та оцінку інформації, одержаної під час огляду або вивчення первинних матеріалів;

• встановлення обставин: чи мав місце злочин у цьому випадку, злочин вчинено саме на цьому місці чи це лише місце виявлення слідів злочину; яким шляхом злочинець (злочинці) потрапив на місце події; яка мета була у злочинців; скільки часу злочинці перебували там; які сліди мусять обов’язково залишитися на місці події; що вилучено; хто і звідки міг спостерігати подію тощо.

Аналіз та оцінка інформації, які здійснюються під час визначення напряму розслідування, дають змогу побудувати слідчі версії, визначити напрями основних дій слідчого та приступити до планування. Після того, як визначено напрям розслідування, сформульовано версії, слідчий приступає до планування розслідування. Як правило, планування здійснюється на слідчому етапі, однак у ряді складних справ воно розпочинається відразу ж після порушення кримінальної справи. На першочерговому етапі планування має більш оперативно-розшуковий характер і включає таке:

• пошук і збирання джерел інформації стосовно злочину;

• пошук злочинця;

• пошук викраденого майна;

• забезпечення відшкодування матеріальних збитків.

З цією метою плануються тактичні операції: розкриття злочину за свіжими слідами, збирання інформації стосовно події злочину, пошук і затримання злочинця тощо.

На слідчому етапі план розслідування має процесуальний характер, спрямований на забезпечення справи доказовою інформацією. Діяльність слідчого спрямована на збирання та оцінку доказів і побудову з них логічної системи, яка встановлює істину за розслідуваною справою.

Складаються різні види планів, здійснюється індивідуальне або бригадне планування (у складних справах, мережне або календарне).

4.2. Криміналістична характеристика окремих видів злочинів

4.2.1. Історіографічні основи розвитку термінології криміналістичної характеристики окремих видів злочинів

Злочин вивчають різні юридичні науки, отже, його властивості та ознаки описують, виходячи з потреб конкретної науки, тобто характеристика злочину може бути кримінально-правовою, кримінологічною, кримінально-процесуальною, криміналістичною тощо.

Кримінально-правова характеристика формується на основі аналізу ознак злочинів, що мають значення для вирішення питання про наявність складу злочину, правильної його кваліфікації і з’ясування інших кримінально-правових питань.

Кримінологічну характеристику становлять систематизовані відомості про динаміку злочинів, що мають значення при встановленні їх причин і умов, які призводять до вчинення злочинів і сприяють вжиттю заходів щодо їх усунення. До неї також належать відомості про типовий механізм злочинної поведінки, які дають змогу розробляти типологію правопорушників, та інші відомості, що мають значення для практики попередження злочинів.

Основу кримінально-процесуальної характеристики становить предмет доказування (ст. 64 КПК України) — процесуальний інститут, зміст якого розкриває вимоги закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи і створює передумови для того, щоб у кожному випадку з’ясувати, яке коло конкретних обставин треба встановити. Ця характеристика також включає й інші положення процесуального закону, зокрема ті, що характеризують особливості порушення справ цієї категорії і прийняття тих або інших процесуальних рішень.

Криміналістична характеристика відображає переважно на статистичному (ймовірному) рівні дані про окремі елементи злочину: особу злочинця і потерпілого, прийоми підготовки, вчинення і приховування окремих видів злочинів; ситуаційно зумовлені, причинно або в інший спосіб пов’язані з подією злочину результати відповідних змін у навколишньому середовищі, що мають доказове значення; спроби приховати сліди злочинів, до яких вдаються злочинці, а також інформацію про інші обставини, що може бути корисною для повного, всебічного і об’єктивного розслідування кримінальних справ. Важливим чинником формування криміналістичних характеристик злочинів є прогнозування нових способів їх вчинення, виявлення типових хитрощів з боку злочинців. Як зазначив О. Ейсман, криміналістична характеристика злочину є науково обґрунтованим типовим переліком обставин, що підлягають встановленню у справі. Ці обставини є як юридично релевантними, так і проміжними (доказовими) з виокремленням серед них прихованих, неочевидних обставин, що характеризують злочин певного виду (групи) на момент початку розслідування і допомагають ефективно організувати розслідування. Криміналістична характеристика інформаційно наповнює коло конкретних обставин, які потрібно встановити у кримінальній справі. Вона заповнює інформацією проміжки між цими обставинами, а тому завдання, що стоять перед кримінально-процесуальною характеристикою, вирішуються через криміналістичну характеристику злочинів, особливо на початковому етапі розслідування.

Щодо криміналістичної і кримінологічної характеристик злочинів кримінально-правова є своєрідним носійним каркасом, який визначає основу їх структури і змісту. У ряді випадків інформація відносно однієї й тієї ж ознаки є в різних галузевих характеристиках. Однак ця обставина не означає, що галузеві характеристики злочинів містять надлишкову інформацію, дублюють одна одну, тому що цільове призначення однойменної інформації у кожній з галузевих характеристик визначається предметом певної галузі знань. Отже, між галузевими характеристиками є як спільні ознаки, так і відмінності.

Криміналістична характеристика — поняття відносно нове, воно було впроваджене